Вшановуємо пам’ять Героя України Юрія Боднарюка (1980-2023) у рамках Всеукраїнської акції #Сонях. Його історія – це історія любові та відваги.

Юрій Боднарюк запам’ятався своєю щирою усмішкою та особливою увагою до людей. Змалку він проявляв глибоку турботу про оточуючих, вміло знаходив спільну мову як з дітьми, так і з дорослими. Його життєве кредо полягало у тому, щоб дарувати дітям увагу та відчуття, що їх чують. Він був не лише люблячим батьком, а й натхненником для багатьох, заохочуючи до навчання та розвитку.

За освітою юрист, Юрій Боднарюк працював у сфері освіти, культури та спорту, але його справжнім покликанням стала служіння людям. Його допомога була неоціненною у багатьох сферах. Отець Роман Грищук, настоятель храму святої Ольги ПЦУ селища Глибока, згадує, як Юрій з батьком допомагали з будівництвом храму у 2001 році. Завдяки їхній самовідданій праці та старенькому МАЗу, піднятому Юрієм, вдалося привезти значну частину будівельних матеріалів, врятувавши будівництво від занепаду.

Від часів Революції Гідності Юрій Боднарюк активно долучався до допомоги країні. Він не стояв осторонь подій в зоні АТО, перевозив гуманітарні вантажі та підтримував бійців. Його глибока емпатія та переживання за долю кожного українця стали причиною його рішучості. Слова матері, яка оплакувала загиблого сина: «Чому мій син загинув, а ви вижили?», глибоко вразили Юрія, спонукавши його до думки: «Якщо буде війна — я піду сам…»

З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Юрій Боднарюк, не вагаючись, став добровольцем. Він одразу ж організував збір усього необхідного для армії – від ключів до палива, розуміючи, що кожен ресурс є життєво важливим для захисників. Війна для нього була особистою справою, адже він ішов захищати кожного громадянина України.

У бригаді Юрій був відомий під позивним «Балу». Як старший солдат артилерійської групи 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, він відзначився під час оборони Києва. Саме завдяки його професіоналізму та вмілому застосуванню реактивної артилерії вдалося вибити ворожі сили з Бучі, звільнивши місто від окупантів. Його мужність та відданість проявлялися у готовності допомогти побратимам, часто жертвуючи власними потребами. Історія, коли він віддав свої берці військовослужбовцю, а сам ходив у шльопанцях, є яскравим свідченням його самовідданості.

Після Київщини, «Балу» продовжував боронити Україну під Бахмутом. Він мріяв про мирне майбутнє: завершити будівництво каплички, облаштувати дитячий спортивний майданчик. Його захоплення технікою, бажання вчитися та збирати книги свідчать про багатогранність його особистості. На жаль, багато його мрій залишилися нездійсненними.

18 березня 2023 року, у віці 42 років, Юрій Боднарюк загинув під час виконання бойового завдання. Напередодні він спілкувався з волонтерами, ділився думками та сподіваннями, висловлюючи сильне бажання жити. Однак, доля розпорядилася інакше. Його життя обірвалося внаслідок ворожого обстрілу, коли він ремонтував авто, пошкоджене під час виконання завдання.

Юрій Боднарюк міг би обрати інший шлях – успішного бізнесмена, але він свідомо обрав захист Батьківщини. Його жертва – це вияв найвищої любові до України та її народу. Як зазначив отець Роман Грищук, Юрій віддав життя, щоб дати нам час на зміни, на оновлення менталітету та світогляду, на побудову сильної та незалежної України. Ми маємо пам’ятати про його подвиг і виправляти помилки минулого, щоб його жертва не була марною.

Юрій був не лише відважним воїном, а й люблячим батьком та надійним другом. Його світла пам’ять назавжди залишиться в наших серцях, у його добрих справах, у мріях, які, віримо, здійсняться. Він жив так, що навіть смерть не зможе затьмарити його світло.

Записала Наталія Балан Іванова зі слів батьків Лілії та Миколи Боднарюків, та протоієрея Романа Грищука, настоятеля храму святої Ольги ПЦУ селища Глибока.

Вічна пам’ять і слава полеглому воїну, вірному сину України – Юрію Боднарюку.

Селище Глибока, 2025 рік.

« повернутися