Якби 1 вересня мене покликали до Косоньського ліцею ім. Арань Яноша, Косоньської територіальної громади, я б учням сказав, що: Маловірогідно, що після закінчення школи кожному з вас будуть платити по 40-50 тисяч грн в місяць, і що ви станете топ-менеджером компанії з лімузином та водієм, поки ви до цього інтелектуально та ментально не доростете та не заслужите своєю працею. Якщо ви думаєте, що ваш вчитель занадто вимогливий та строгий – настане час вашої зустрічі з босом компанії, в яку ви влаштуєтесь. На відміну від шкільного вчителя, кар’єра боса буде залежати від того, як ВИ справляєтеся зі своїми обов’язками. Тож, вимоги будуть відповідні. Не спішіть звинувачувати своїх батьків у своїх невдачах, а робіть висновки та вчіться на них. Готувати пиріжки або бутерброди в мережі фаст-фудів – це не нижче вашої гідності. Ваші пра-батьки, у свій час, назвали б таку роботу добрим шансом. До вашого народження ваші батьки не були такими нудними і нецікавими людьми, якими вам здаються зараз. Вони стали такими, заробляючи на ваше безтурботне дитинство, перучи за вами брудну білизну, ремонтуючи пірвані від футболу черевики, готуючи з вами уроки, слухаючи ваші безмежні мрії: ким ви станете, коли виростете… Життя таки ділить людей на переможців і лузерів. У школі ви можете здавати тести по кілька разів, допоки не здасте. В реальному житті – ні! Пережити вчорашній день заново – неможливо. І найголовніше: життя не має канікул! Дуже мало роботодавців зацікавлені в тому, щоб допомогти вам знайти своє власне «Я». Вам це доведеться робити самому у вільний від «роботи, за яку платять» час. І те, що показують по телевізору – це далеко не реальне життя, і більшу його частину ви будете проводити не в кав’ярні, а на робочому місці.

Батькам я б сказав:
Учіть дітей любити себе на «своїй землі», учіть любити свою «малу Батьківщину», на якій вони народилися, на якій жили та здійснювали свої мрії попередні покоління родини. Повірте, ніде у світі перше-друге покоління емігрантів не буде бажаним, зокрема і в Угорщині, а буде чужим. Є прекрасне прислів’я: «Де народився – там і згодився».

Учителям би сказав:
Не відбивайте першокласникам бажання вчитися. Не орієнтуйте дітей на їхнє майбутнє в Угорщині. Тут їхня земля. Волею долі наш край зараз у кордонах України. Раніше теж був у кордонах інших держав, але земля завжди була наша, і не треба її добровільно віддавати прийдам. Моя бабуся, родом із Косоні, вийшла заміж у русинське село і чи не єдина в селі говорила тільки угорською. Це не заважало їй порозумітися з русинами, а їм розуміти її. Інакше вони не обрали б її бурилом на дві каденції. Головне – бути Людиною.

Я майже чотири роки живу в Косоні. Мене тішить, що люди привітні, діти виховані, мені в селі комфортно.
Що мене засмучує:
На жаль, визначити, що Косонь – це суто угорська земля і на ній живуть угорці, можна ТІЛЬКИ за мовою. За ці роки я не чув угорських народних пісень, не бачив угорських танців, не бачив, щоб дорослі й діти хоча б на свята одягали народний костюм. І хоч я по крові угорсько-хорватський русин, вважаю, що ми повинні ТУТ бути справжніми угорцями і зберігати, та передавати новим поколінням СВОЄ. На жаль, село занепадає (зрозуміло, що зараз війна. Але вона колись закінчиться), і в цьому винні ми, дорослі… Якось так.