Пам’яті Юрка Олійника, талановитого оператора та відважного військового, який загинув, захищаючи Україну. Його колеги згадують про його перфекціонізм у роботі, неймовірну відкритість та готовність допомогти. Юрій Олійник двічі добровільно йшов до війська, демонструючи незламний дух та відданість обов’язку. Його життя було сповнене пристрасті до своєї справи, любові до гір та непохитної честі.

У німецькій мові є слово “lebendig” – воно означає і “живий”, і “жвавий”, і походить від дієслова “leben” – жити. Так характеризують людину, яка дуже допитлива, відкрита, жвава й щиро зацікавлена всім, що відбувається навколо.

Софія Трощук

Софія Трощук, журналістка та колега Юрка, часто закочувала очі, спостерігаючи за його прагненням до ідеального кадру. Незалежно від того, чи це була документальна стрічка про військові події, чи зйомка роботи хірурга, Юрій Олійник віддавав усі сили, щоб досягти досконалості. Його душа, здавалося, була нерозривно пов’язана з камерою, як у гірського духа з фотоапаратом.

Юра в роботі

Джерело: архів друзів

Ідеальний кадр для Юрія означав ретельний розрахунок, іноді до міліметрів, злегка посунути камеру, трохи змістити спікера. Цей процес міг зайняти більше часу, ніж саме інтерв’ю. Проте, результат завжди виправдовував очікування. Юрій Олійник міг надати естетичної привабливості будь-якій зйомці: від відкриття каналізаційної системи в дитячому садку до брифінгу міської влади чи складної хірургічної операції. Для нього існувало тільки два варіанти: ідеально або ніяк. На щастя, переважно виходило ідеально.

Його колеги згадують Юрія не лише як професіонала, але й як людину з чудовим почуттям гумору та великим серцем. Його фішкою було пригощати всіх цукерками “Червоний мак”. Ця проста, але щира традиція створювала атмосферу тепла та єднання в колективі. Сценаристка Ірина Папірник згадує, як вперше отримала від нього цукерку, і з того часу Юрій Олійник залишився в її пам’яті як надзвичайно добрий, відкритий та веселий чоловік. Катя Дробина, інша колега та подруга, відзначала його щиру, широку усмішку, яка завжди попереджала появу самого Юрія в кімнаті.

Спочатку заходить усмішка – потім Юра

Джерело: архів друзів

Коли Юрій відчував, що напруга в редакції зростає, він майстерно розряджав атмосферу. Його досвід участі в АТО навчив його розуміти, як підтримати інших у важкі часи. Ірина Папірник відзначає, що ця здатність – великий дар, яким володіють не всі.

Одного разу, працюючи оператором на “24 каналі”, Юрій Олійник, вже маючи за плечима бойовий досвід, долучився до створення важливих проєктів. До цього він багато років був успішним фотографом.

Олійник був фотографом до роботи в медіа

Джерело: архів друзів

Коли Ірина запросила його до своєї команди, Юрій Олійник вже працював оператором на “24 каналі”, куди прийшов після багаторічної кар’єри фотографа. Спочатку він зайнявся новинами, але через зростання кількості проєктів та брак кадрів, виникла потреба у фахівці з художньої зйомки, здатному вийти за рамки стандартної репортажної роботи. Юрій ідеально підійшов на цю роль.

Водночас “24 канал” розпочав масштабні військові проєкти у співпраці з Міністерством оборони та “Армією Інфо”. Хоча команда мала певний досвід, бракувало безпосереднього військового досвіду, що ускладнювало роботу. Телепроєкти, як “Рекрут.UA”, знімалися командою, де Юрій Олійник був не просто оператором, а й консультантом. Його розуміння військової специфіки та щирість у висвітленні подій були неоціненними. Коли Ірина, журналістка, працювала над проєктом “МИ 2:0”, вона потребувала допомоги з емоційною складовою та автентичністю висвітлення. Саме Юрій, ветеран АТО, став тим, хто допоміг їй зрозуміти та передати реалії війни.

Юрко був добровольцем в АТО

Джерело: архів друзів

Телепроєкт “Рекрут.UA” створювався за участі Фарід Шарафмал, Ростислав Подолець та Олексій Чубашев. Ірина ж працювала над спецпроєктом “МИ 2:0”. Юрій Олійник, як ветеран АТО, став ключовим консультантом для команди, допомагаючи передати автентичність та емоційну глибину подій. Коли Ірина писала тексти, Юрій завжди виправляв некоректні фрази, роблячи контент більш правдивим для військових. Він не просто знімав, а глибоко розумів суть кожного кадру, що робило його роботу унікальною.

Керівництво студії звернулося до Юрія Олійника за його досвідом, розуміючи, що його знання та відчуття війни неоціненні для проєктів, пов’язаних з армією.

“МИ 2:0”

“Ну та як? Вам прострелили ногу. Та повзіть якось правильно!”.

Юрій Олійник, бачачи, що курсанти повзуть неправильно, відкладав камеру та особисто демонстрував, як це зробити максимально реалістично. Знімаючи реконструкцію подій за участю ветерана та актора Романа Кривдика, команда опинилася у складних умовах: сніг, холод, нечіткі обличчя. Але Юрій наполягав на дотриманні найвищих стандартів реалізму, що робило його роботу винятковою.

Він був не просто оператором, а справжнім креативником та консультантом, який глибоко розумів військову справу. Його корективи в сценарії та тексті робили матеріали точнішими та правдивішими. На відміну від інших, Юрій Олійник не просто фіксував події, а проживав їх разом із героями, передаючи справжню суть.

Юрій точно розумів, що знімає

Джерело: архів друзів

Іноді його вказівки здавалися абсурдними, але вони додавали зйомці неперевершеної правдивості. Коли Юрій, як ветеран, показував курсантам, як правильно виконувати завдання, атмосфера на майданчику миттєво змінювалася, стаючи більш зосередженою та професійною.

***

У Львові, біля Оперного театру, розташований ринок “Вернісаж”, відомий своїми вінтажними речами. Одного разу, повертаючись зі зйомок, Юрій Олійник та журналістка Марічка Крижанівська помітили літнього чоловіка, який продавав військові нагороди. Виявилося, що ці нагороди належали його загиблому онуку, який служив в АТО. Чоловік продавав їх через скрутне матеріальне становище. Юрій, керуючись власним поняттям честі та гідності, негайно викупив нагороди, попросивши продавця зберегти їх як пам’ять для родини. Він також взяв номер телефону та підтримував зв’язок з чоловіком, демонструючи свою людяність та повагу до пам’яті загиблих.

***

З 2017 року команда “24 каналу” повністю зосередилася на військових проєктах, знімаючи історії ветеранів, соціальні ролики та документальні фільми про країни, що відновлюються після війни. Проєкт “МИ 2:0” детально висвітлював шлях рекрутів у війську – від перших кроків до повноцінної служби. Юрій Олійник провів майже півтора року, працюючи над цим проєктом, занурюючись у життя військових полігонів та етапів підготовки. Ця зйомка стала для нього не просто роботою, а способом прожити армійське життя зсередини.

Ірина, яка на той час була вагітна, навіть на останніх тижнях вагітності брала участь у зйомках “МИ 2:0”. Команда жартівливо називала її майбутнього сина “десантником”. Хлопці подарували новонародженому синові Ірини маруновий берет, адже він ще в утробі “помандрував” різною військовою технікою.

Перфекціоніст

“19-ий раз?!” – вигукнув хірург місцевої лікарні, вражений наполегливістю Юрія Олійника. Оператор знімав певний кадр знову і знову, поки не досягав бажаного результату. Навіть під час зйомок медичних проєктів, як-от цикл про перші трансплантації у Львові, де команда проводила пів року в лікарнях, Юрій не йшов на компроміс з якістю. Лікарі, хоч і нервували через його вимоги, швидко переконувалися в його правоті, побачивши фінальний результат.

Перфекціоніст

Джерело: архів друзів

Юрій Олійник випромінював енергію та пристрасть до своєї роботи. Його ідеалізм проявлявся в усьому. Навіть під час зйомок операції, коли він стояв практично поруч із хірургом, змахуючи піт, він не дозволяв собі помилок. Одного разу, прагнучи отримати ідеальний кадр, Юрій розбив дрон, намагаючись пролетіти надто близько до вікна. Це свідчить про його незламне прагнення до досконалості.

Аякс. Справи честі

З ім’ям Аякс пов’язані два міфологічних герої, відомі своїми подвигами під час Троянської війни.

2014 рік

Після подій на Майдані та початку російської агресії, Юрій Олійник добровільно пішов до зони АТО. Він заспокоїв свою маму, сказавши, що все буде добре, хоча вже у травні був на полігоні в Яворові, отримавши позивний “Аякс”. 4 липня він востаннє розмовляв з матір’ю, заспокоюючи її, хоча ситуація на фронті ставала все напруженішою.

Юра

Джерело: архів друзів

У вересні того ж року Юрій з побратимами потрапив в оточення під Ясинуватою. Троє з них загинули. Після повернення додому, супроводжуючи двох звільнених з полону бійців, він мало розповідав про події. Мати дізналася правду випадково, підслухавши його телефонну розмову.

***

Коли Юрій Олійник почав працювати оператором на “24 каналі”, він зустрів журналіста Юрія Геруна. Обидва виявилися учасниками АТО. Олійник служив у 24-й механізованій бригаді, пройшовши шлях від Слов’янська до Лутугиного. Його участь у найнебезпечніших боях, особливо біля Луганського аеропорту, свідчить про його відвагу. Два Юрії, як ветерани, швидко знайшли спільну мову, розуміючи один одного без зайвих слів. Вони належали до покоління добровольців, яке у 2014 році стало опорою української армії.

***

Пів року Юрій Олійник служив у зоні бойових дій. Після повернення додому, родина намагалася підтримати його святковими заходами, але Юрій здавався відчуженим. Мати не впізнавала в його порожньому погляді свого сина. Він уникав розмов, відповідаючи лише “так”, “ні”, “не знаю”. Після демобілізації Юрій мав проблеми зі здоров’ям: хворі суглоби та грижу хребта. Коли мати запропонувала оформити інвалідність, Юрій відреагував з гнівом, вважаючи це боягузтвом. Він відмовився від пільг, а отриману від держави виплату в 100 тисяч гривень передав на потреби побратимів, які залишилися на фронті.

***

Юрій Олійник обожнював гори, маючи розряд з альпінізму та мріючи підкорити вершини Кавказу. Його пристрасть до гір була невичерпною. Коли команда “24 каналу” започаткувала проєкт “Veterans Go”, спрямований на допомогу людям з інвалідністю в здійсненні гірських сходжень, Юрій одразу долучився. Він брав участь у зйомках історії ветерана з протезом, який піднявся на Кавказ, та ветерана з ампутаціями, якого підняли на Зелений Верх. Незважаючи на власні проблеми зі здоров’ям, Юрій часто ніс “Джульєтку” – спеціальне мобільне крісло – сам, щоб допомогти іншим. Його самовідданість та жертовність вражали.

Юра в горах

Джерело: архів друзів

Ірина знала, що на Юрія можна покластися за будь-яких обставин. Він був людиною, яка завжди готова була підтримати. 22 лютого, напередодні повномасштабного вторгнення, Юрій Олійник пішов воювати вдруге, приєднавшись до своєї 24-ї бригади. Він повернувся до того ж підрозділу, де служив у 2014 році.

Юрій Олійник загинув 23 березня 2022 року в боях біля Попасної на Луганщині. Йому було 39 років. Він залишив по собі світлу пам’ять у серцях близьких та колег.

Текст створений у межах проєкту Recвієм – платформи пам’яті журналістів та журналісток, які загинули внаслідок повномасштабної війни росії проти України.