Як вдуматися, дивина та й годі! Зізнаюся, моя любов до поезії народилася з нелюбові, можна сказати, з ненависті до читання в дитинстві. Не знаю як ви, а я, на початку освітнього періоду свого життя, коли це було вкрай для мене необхідно, не любив до сліз читати. І от, в певний період своїх дитячих страждань від споглядання жахаючого, безкрайнього друкованого матеріалу, я прийшов до хитрого висновку, що читання поезії є швидшим і менш болючим процесом, аніж поглинання безкінечного тексту на сторінках. Отже, при наявності вибору в завданні від вчителя, чи від матусі, завжди цілеспрямовано обирав читання віршів. І ось, через певний проміжок часу я почав вловлювати не стільки зміст прочитаного, скільки мелодійність звучання того що читав. І це мені почало приносити якусь, непоясниму насолоду та ейфорію. Пізніше, почало приходити повніше усвідомлення змісту, яке, вперемішку з милозвучністю підносило мене та надихало на прочитання нових заримованих рядочків, що приносили мені неймовірне задоволення. Як наслідок, почав читати всі поетичні твори які тільки міг віднайти. Минав час, і якось само собою, в натхненні від чергового, прочитаного поетичного твору, прийшло усвідомлене бажання спробувати вкласти в римовані рядочки красу природи,(бо дуже люблю природу), а потім і свої почуття та роздуми. Та виявилося, не так просто було це зробити, як здавалося на перший погляд. І потекло бажане, наполегливе, натхненне, кропітке, творіння. Отже, якщо ви читаєте ось це моє одкровення, то трішки нижче зможете прочитати та оцінити що з цього вийшло. Сподіваюся що вам сподобається.

ПОМІЖ СОСНАМИ Й ДУБАМИ

Ох і місцину я знайшов, серцем приріс,
У лісі, поміж соснами й дубами
Ставочок очеретом там обріс,
Виляскує вода в нім коропами.

На сонечку сріблястим полотном,
Мов дзеркальце, водичка промінь ломить,
Пливуть там дикі качки табуном,
Лелека довгоногий жабок ловить.

Раз по раз чутно плюскіт між лататтям,
Мабуть ондатра корм видобуває,
Рибалки варять юшку над багаттям,
А поруч кіт, поживу відчуває.

Куточок райський цей посеред лісу
Охороняють велетні дуби,
Вони ніби з казкового пралісу,
Можливо, є під ними і скарби.

Весна там – ніжна зелень, спів птахів,
А влітку, тиха, ніжна прохолода,
Осіннє різнобарв’я кольорів,
Зима – сріблясто-біла насолода.

Коли ти на місцину ту натрапив,
Її вже неможливо оминути,
Бо у той рай, ніби в полон потрапив,
Хочеться повсякчас туди майнути.
Володимир Білостецький.