Холодний осінній ранок. Невелика група військових метушиться біля лебідки – намагаються заховати її під деревом. За цим процесом спостерігають інструктор і командир. Коли лебідку сховали й протягнули трос, з причепа дістали аеростат, який за формою нагадував невеликий дирижабль, і прикріпили до нього трос.

Після всіх перевірок його обережно підняли вгору, на висоту близько 50 метрів. “Прикольна штука”, – з ледве прихованим захопленням промовив командир підрозділу, викликавши посмішки навколо. Він не перший хто так каже, побачивши запуск аеростата.

Але захоплення поділяють не всі. Серед українських військових також існує уявлення, що аеростати – це просто дорога іграшка для “багатих підрозділів”.

З усім тим в Україні знайшлись інженери, які повірили у цю технологію та вирішили розвивати цей напрямок. Серед них Юрій Висовень, засновник “Аеробавовна” – першої і єдиної української компанії, яка серійно виробляє аеростати. На його думку, аеростати з нішевого засобу можуть перерости у масовий інструмент, який військові будуть активно використовувати по всьому фронту.

Не просто повітряна куля

Існує поширене уявлення, що військовий аеростат – це застарілий засіб, адже винайдений він був понад двісті років тому. Під час Першої світової війни його використовували для розвідки, а у Другу світову – як загородження для захисту стратегічних об’єктів від літаків. Аеростати створювали повітряні бар’єри, змушуючи ворожі літаки злітати вище, де вони ставали вразливішими для зенітної артилерії.

Аеростати у Другій світовій війні / Фото з відкритих джерел

Проте, як і багато інших технологій, аеростати зазнали суттєвої еволюції: удосконалювалися їхня конструкція, матеріали та сфери застосування.

Попри концептуальну схожість із ранніми зразками початку XX століття, сучасний аеростат є складним технічним комплексом. Його основа – велика повітряна оболонка, наповнена легким газом (гелієм або воднем) і закріплена тросом.

До системи додаються датчики, що відстежують стан аеростата, швидкість вітру, а також модулі екстреної посадки – на випадок обриву троса або необхідності швидкого спуску.

Залежно від розміру, аеростати можуть підійматися на висоту від кількох сотень метрів до десятків кілометрів, тобто до рівня стратосфери. Вони здатні нести корисне навантаження від кількох до сотень кілограмів і залишатися в повітрі тривалий час, що робить їх зручними платформами для розміщення розвідувальної або комунікаційної апаратури.

Аеростат Sky Dew / Фото ВПС Ізраілю

У 2021 році Ізраїль запустив аеростат Sky Dew, оснащений системами раннього попередження про ракетні атаки. Хоча подібні рішення там застосовували й раніше, нова модель мала більші розміри та могла одночасно відстежувати до 500 цілей на відстані до 250 кілометрів. У 2024 році про намір придбати Sky Dew заявив Азербайджан.

Польща також замовила чотири аеростати з радарами раннього попередження у США на суму близько $1 мільярда.

Ці системи оснащені сучасними радарами типу AESA – з електронною фазованою антенною решіткою, подібною до тієї, що встановлюється на сучасних винищувачах, зокрема F-35.

США активно використовують аеростати для розвідки та спостереження, зокрема в арктичному регіоні. Під час навчань ARCTIC EDGE 2025 було застосовано високовисотний аеростат типу HAPS, здатний підійматися на висоту 18–30 км і нести обладнання для радіорозвідки, електронної підтримки та ретрансляції сигналів.

Аеростат типу HAPS / Фото МО США

У 2010-х роках у США діяла програма JLENS, аналог ізраїльського Sky Dew. Проте після інциденту 2015 року, коли один з аеростатів відірвався від троса і спричинив перебої з електропостачанням у сотнях будівель, Пентагон скоротив фінансування програми, а у 2017 році її остаточно закрили.

Попит на аеростати в Україні зростав паралельно з поширенням використання безпілотників на фронті. Військові зрозуміли, що якщо у повітря підвісити ретранслятор сигналу, то FPV-дрони та “бомбери” зможуть збільшити радіус операцій з 20 до 40 км. Але така повітряна платформа має працювати в повітрі якомога довше, бажано кілька діб.

Відсутність готових ринкових рішень стала однією з причин появи “Аеробавовни” – наразі першого й поки єдиного українського виробника аеростатних комплексів.

Команда почала роботу над аеростатом у 2023 році. Спочатку випробувала кілька варіантів конструкцій і дизайнів, Висовень розповідає, що на створення стабільної версії аеростата пішов приблизно рік. “Запустити – це невелике досягнення. Запустити його на фронті, так щоб його постійно використовували – от це вже складно”, – каже він.

Розгорнутий аеростат “Аеробавовни” / Фото “Оборонка”

Наразі компанія кодифікувала один із трьох комплексів, кодифікація решти – триває. Комплекси відрізняються розмірами, об’ємом аеростатів, а також навантаженням, які вони можуть підняти.

Найменша модель – AB12DMR – потребує 12 м³ газу для заправки, розгортається приблизно за 7 хвилин і здатна підіймати до 6 кг вантажу. Більші версії – AB20DSN та AB40PSN – використовують відповідно 20 і 40 м³ газу та можуть підіймати до 10 і 15 кг. На відміну від меншої моделі, яку можна транспортувати вже надутою, більші аеростати перевозяться у складеному вигляді, що збільшує час їхнього розгортання.

Для подальшого розвитку аеростатів, компанія намагається залучати фінансування у розвиток. Попри повідомлення про залучення $40 млн інвестицій, фактична сума залучених коштів становить приблизно $800 тис. Відомо також про участь венчурного фонду “Грейтон” у фінансуванні.

Виробничий процес децентралізований і розподілений на три локації: шиття й складання оболонки, встановлення електроніки відповідно до технічного завдання замовника та виготовлення лебідок для утримання аеростатів у повітрі. Команда налічує близько 20 працівників. У майбутньому компанія планує об’єднати всі етапи виробництва в одному приміщенні.

Більшість матеріалів виготовляється в Україні, за винятком деяких компонентів, зокрема плівки для оболонки та окремих двигунів.

Вартість одного комплексу (мобільна платформа, спеціальна лебідка із тросом на 900 м, обладнання для заправки газом, ремкомплект, електроніка для моніторингу, гімбл та 2 аеростати) становить близько 700 тисяч гривень. Доба експлуатації одного аеростата коштує приблизно $15, що потрібно для поповнення 2-3% обсягів гелію, що втрачає куля.

Мобільна платформа для аеростата / Фото “Оборонка”

У разі пошкодження аеростат можуть відремонтувати безпосередньо військові або відправити виробнику; заміна повністю знищеного аеростата залежно від розміру починається приблизно від $1 тис.

Вартість частково стримує масові закупівлі таких комплексів: при наявності обмежених бюджетів підрозділи часто віддають перевагу придбанню дронів або іншого обладнання, яке вважають пріоритетнішим.

Купівля аеростата залишається нішевою ідеєю, яка зазвичай починається з ініціативи рядових військових. Більш зацікавленими клієнтами залишаються ССО, ГУР та СБУ, куди також активно постачаються комплекси.

Використання аеростата бійцями ССО / Фото “Мілітарний”

Сьогодні аеростати купують окремі військові частини з власного бюджету, самі військові та благодійні фонди. Висовень каже, що на державному рівні поки що помітного попиту немає. Для полегшення взаємодії з підрозділами компанія розмістила свої продукти на маркетплейсі Brave 1 і очікує на додавання до Dot-Chain Defence.

Аеростати на фронті

Попри свою вартість, понад 50 аеростатних комплексів уже замовлено та передано військовим – від Сухопутних сил і Нацгвардії до спецпідрозділів і Повітряних сил. За даними компанії, використання аеростатів на фронті у Силах оборони України є більш поширеним, ніж у росіян – масового застосування таких систем з їх боку не бачили.

Основна функція для аеростатів на фронті зараз – підтримка зв’язку. Хоча раніше обговорювали ідеї використання аеростатів для боротьби з “шахедами” наприклад, з навішеною сіткою на аеростатах або як платформи для дронів-перехоплювачів, жодне з цих рішень поки не працює.

Використання аеростата “Аеробавовни” бійцями ССО / Фото “Мілітарний”

Аеростати також можуть застосовуватися для спостереження за допомогою камер, проте, проте як каже Висовень, такі рішення на нашій війні не мають сенсу, оскільки для цього куля має працювати дуже близько до зони ураження.

Підготовка операторів аеростатів триває близько трьох діб; після навчання комплекси оформлюють і передають у підрозділи. Навчання також проводяться і поблизу лінії фронту. Аеростати зазвичай розміщують на відстані, починаючи від 20 км від лінії фронту. Розпізнати оболонку на висоті 500 метрів на фоні хмар складно, кажуть виробники, особливо за похмурої погоди.

Аеростат на висоті 50 метрів / Фото “Оборонка”

З-поміж приблизно 50 аеростатів, що нині використовуються на фронті, підтверджене знищення лише двох силами противника. Інші втрати пов’язані з дружнім вогнем або експлуатацією. “Якщо вони працюють місяцями, очевидно що щось там порветься або ж пошкодиться”, – каже Висовень.

Саме експлуатаційні особливості можна називати головним недоліком аеростатів: вони вимагають моніторингу та обслуговування. Погодні умови — сильний вітер, сніг, дощ і грози – становлять загрозу для аеростатів так само як і для дронів.

Неправильне кріплення або сильний порив вітру може призвести до зриву аеростата з позиції. Спеціально для таких випадків передбачена система екстреного спуску, яка створює отвір в оболонці, після чого аеростат повільно опускається на землю без шкоди для обладнання.

“Куля спуститься десь неподалік і її можна буде забрати, не хвилюючись, що вона потрапить до росіян” – пояснюють в команді.

Окрім того, аеростат потребує регулярного технічного обслуговування та дозаправлення гелієм. Обслуговування залежно від розміру аеростата і його задач має проводити команда з двох або більше осіб.

Команда “Аеробавовни” розгортає аеростат / Фото AIN.UA

Аспект обслуговування непокоїть деяких командирів, яких опитала “Оборонка”, оскільки наражає на небезпеку військових. Проте, як кажуть розробники, розгортання підготовленою командою займає від 7 хвилин, а будь-які роботи краще проводити вночі для більшої безпеки.

Майбутнє аеростатів

Наразі компанія “Аеробавовна” зосереджена на інтеграції різних систем у співпраці з партнерами. У травні компанія спільно з виробником українських рацій HIMERA підняла на висоту 500 та 800 метрів ретранслятор B1, і змогла досягти дальності зв’язку на 32 кілометри.

Радіостанція Himera G1 PRO на фоні аеростата “Аеробавовна” / Фото Himera

Є також співпраця з іншими партнерами, про які поки публічно не розголошують.

Наразі “Аеробавовна” продовжує працювати над вдосконаленням аеростатних комплексів. Однією з ключових цілей для компанії залишається популяризація технології аеростатів у військовому середовищі, де, за словами виробника, помітно зростає інтерес до таких рішень.

Юрій Висовень / Фото AIN.UA

“Під час минулих воєн дронів у небі було небагато, і більшість із них використовували дорогі супутникові системи зв’язку. Нині ж їх – тисячі, і чим довше та вище буде працювати ретранслятор, тим далі буде летіти дрон”, – каже він.

На його думку, подальше зростання кількості безпілотників неминуче призведе до поширення допоміжних платформ, серед яких важливу роль відіграватимуть і аеростати.