Рішення звернутися по допомогу до психолога часто потребує часу та усвідомлення, особливо в Україні, де культура піклування про ментальне здоров’я тільки розвивається, а навколо цієї теми існує чимало стереотипів і упереджень. Одним із найістотніших бар’єрів для ветеранів та ветеранок у пошуку психологічної підтримки є недовіра до фахівця. Часто виникає відчуття, що психолог, який не має досвіду війни, не зможе повною мірою зрозуміти специфіку військового досвіду, втрати побратимів чи життя під час бойових дій. Існує страх, що психолог без дозволу заглиблюватиметься в болючі спогади та емоції, або ж реагуватиме байдуже, без належної емпатії.

Проте важливо розуміти, що існують кваліфіковані психологи та психотерапевти, які мають спеціалізований досвід роботи з військовими. Такі фахівці розуміють особливості бойових травм і можуть спілкуватися з тими, хто пройшов фронт, «однією мовою». Саме до таких спеціалістів варто звертатися, якщо протягом місяця спостерігаються такі реакції, характерні для періоду після бойових дій:

• Порушення сну: безсоння, часті пробудження, нічні жахіття.
• Фізична реакція на спогади про бойові дії: прискорене серцебиття, пітливість, задишка, тремтіння.
• Проблеми з травленням: втрата апетиту або, навпаки, переїдання.
• Хронічні болі: головний біль, м’язові спазми.
• Гіперчутливість до гучних звуків, зниження концентрації та проблеми з пам’яттю.
• Уникання людей або будь-чого, що нагадує про війну.
• Зловживання алкоголем чи психоактивними речовинами як спосіб досягти розслаблення.
• Стан постійної тривоги, напруження, очікування небезпеки.
• Різкі перепади настрою — від ейфорії до глибокого пригнічення.
• Нав’язливі думки про травматичні події, відчуття «переживання заново».

У таких випадках рідні та близькі відіграють ключову роль, стаючи першими, хто може помітити ці ознаки та м’яко, делікатно переконати людину звернутися до фахівця. Важливо пам’ятати, що багато ветеранів і ветеранок можуть сприймати спроби «лізти їм у душу» як непрохане втручання. Тому підхід має бути тактовним і базуватися на довірі. Найкращим мотиватором до звернення за психологічною допомогою часто стає приклад побратимів чи посестер. Прості слова на кшталт «Я був/була у цього спеціаліста, і мені справді допомогло» можуть бути значно ефективнішими за будь-які переконання.

Якщо ж ветеран або ветеранка перебуває у стані вираженого психоемоційного пригнічення та активно опирається допомозі, варто залучити когось, кому ця людина щиро довіряє: авторитетного побратима, колишнього командира або медичного працівника, який опікується її фізичним здоров’ям, наприклад, сімейного лікаря. Саме ці люди часто можуть м’яко скерувати ветерана до психолога чи психотерапевта, а за необхідності — порадити вузькопрофільного спеціаліста. Надзвичайно важливо, щоб це був фахівець із досвідом роботи з бойовими травмами та глибоким розумінням специфіки ветеранського досвіду.

Як отримати допомогу?

Міністерство у справах ветеранів України (Мінветеранів) є ключовим органом, який координує розвиток системи надання безоплатної психологічної допомоги ветеранам війни та членам їхніх сімей. Залежно від рівня необхідної допомоги, існують різні шляхи звернення.

Психологічна допомога може надаватися у зручному для отримувача форматі: стаціонарно, амбулаторно або дистанційно.

Підготовлено за матеріалами з “Довідника безбар’єрності” – ініціативи та флагманського проєкту першої леді Олени Зеленської.

Post Views:
4