Дональд Трамп продемонстрував слабкість? Аналіз ситуації та потенційні наслідки для України та міжнародної безпеки. Сьогодні президент США Дональд Трамп, на жаль, показав ознаки слабкості. І хоча визнавати це неприємно, після детального розгляду ситуації, ви, ймовірно, погодитесь з таким песимістичним висновком.

Розглянемо ситуацію анонімно. Уявімо дві ядерні держави – А та Б. Держава А підтримує меншу країну, яка зазнала нападу від держави Б. Мала країна дає гідну відсіч агресору, що викликає здивування у світі. Відповідно, держава Б, розлючена та майже в істериці, під час телефонної розмови погрожує лідеру держави А неминучою розплатою для малої країни.

Фактично, це пряма погроза: “Я твого союзника зітру в порошок!”

Якої реакції слід було очікувати? Безумовно, різкої та рішучої відповіді.

Мінімум – чітко вказати лідеру держави Б на неприпустимість таких дій, захистити союзника хоча б словесно, а потім вже розбиратися в ситуації. Навіть простого “зупинись” було б достатньо.

Адекватна реакція включала б підготовку до можливої агресії, приведення військ у бойову готовність (або загрозу цим), демонстративні та масштабні тренувальні маневри – загалом, все те, що ми знаємо та пам’ятаємо з часів Берлінської кризи 1960-х, псевдо-розрядки 1970-х та епохи суворого рейганізму 1980-х з його тотальною війною проти комунізму.

Що ж ми маємо насправді? Відкритим текстом – Трамп вислухав погрози Путіна, повідомив про це пресу… І все. Просто все!

Жодних заперечень, погроз у відповідь, спроб стримати агресора – нічого! Навіть якщо щось і було сказано в розмові (на що залишається лише сподіватися), цього немає в публічному просторі, в офіційних заявах Білого Дому, Держдепартаменту, Пентагону, посольств США – ніде! Це не просто “проґавили удар”, це не “проблема перекладу” – це відверта слабкість. Вислухати погрози щодо завдання удару по союзнику, в результаті якого загинуть невинні люди, і при цьому мовчати та публічно дозволити агресору (!) залишитися безкарним – це і є прояв слабкості.

На жаль, Дональд Трамп демонструє слабкість. Тому тепер і Сі Цзіньпіну варто заявити, що “Тайвань отримає заслужений удар за свої гріхи”, і Ірану можна погрожувати “ударом по Ізраїлю у відповідь на їхні провокації”, а КНДР може поскаржитися на результати виборів у Південній Кореї та планувати ракетний удар…

Чому б і ні? Можна ж. Адже ніхто навіть слова не скаже.