Щоосені Україна стає центром багатотисячного паломництва хасидів до Умані. Люди з Ізраїлю, США та інших країн приїжджають на могилу цадика Нахмана з Брацлава, щоб святкувати там Рош-Га-Шана – єврейський Новий рік. Цього року в Умані очікують близько 40 тисяч гостей.

Однак, уманський хасидизм – це лише невеличкий аспект широкого спектру українського хасидизму. Цей містичний рух зародився саме на українських землях у XVIII столітті і швидко поширився, переосмислюючи тогочасні уявлення про юдаїзм та його ієрархії. Попри трагічні події Голокосту, що знищили багато громад, частина колишніх центрів відродилася вже за часів Незалежної України, зокрема в Меджибожі, Садагорі, Белзі. Ці містечка, де колись жили хасиди, досі зберігають для них символічне значення.

Хасидські паломники проводять молитву під час святкування РошГа-Шана в Умані

Кирил Чуботін/ Укрінформ/Future Publishing via Getty Images

Виникнення хасидизму пов’язане з постаттю Баал Шем Това (скорочено Бешта), ім’я якого було Ізраель бен Елієзер. Він жив на українському Поділлі та в Карпатах у період з 1700 по 1760 рік.

У юності Бешта вивчав як Талмуд, так і Кабалу, і став відомий як «баал шем тов» – «майстер доброго імені». Він займався цілительством та виготовленням єврейських амулетів. Громада містечка Меджибожа на Поділлі запросила його як кабаліста, де Баал Шем Тов зібрав значне коло прихильників. Як кабаліст, Баал Шем Тов навчав, що головною метою релігії є двікут – єднання з божественною сутністю. Проте, він запропонував новий підхід, де важливим був не аскетизм, а усвідомлене виконання щоденних справ. Бешта вчив, що робота, їжа чи секс можуть наблизити нас до Бога так само, як і молитви.

Робота, їжа чи секс можуть наблизити нас до Бога, так само як і молитви, вчив засновник хасидизму

Баал Шем Тов пов’язаний з кількома місцями в Україні. У Меджибожі, де він жив і навчав, можна відвідати його поховання та відновлену синагогу. Також паломники іноді вирушають у Карпати, де, за легендою, Баал Шем Тов медитував. Поблизу міста Вижниця, в річці Черемош, є місце, яке називають миквою Баал Шем Това – ритуальною лазнею.

Історія про зустріч Баал Шем Това з опришком Довбушем трапляється як у єврейських оповідках про Бешта, так і в українських карпатських легендах. У 2023 році Бешта став одним із героїв фільму Олеся Саніна «Довбуш», а роль легендарного засновника хасидизму виконав його праправнук Лузар Тверскі.

Наступники Бешта, як-от Дов Бер з Межиріча, розвинули його ідеї та заснували цілий рух. На відміну від інших течій чи груп традиційного юдаїзму, де важливими були вченість або походження, хасидами могли стати всі єврейські чоловіки. Це привабило багато нових прихильників – і вже наприкінці XVIII століття рух поширився з Поділля та Волині до Галичини, Центральної України, Білорусі та Польщі.

Центрами організації для хасидів стали двори цадиків – лідерів руху. Цадик вважався не просто знавцем юдаїзму, а посередником до божественної присутності. Цадики почали створювати свої династії. Так, серед українських хасидів відомі династії Чорнобильських, Белзьких, Ружинських цадиків.

Ізидор Кауфман. Син рабина-чудотворця з Белза (до 1906 р.)

Хасидські двори могли бути як скромними, так і нагадувати цілі палаци. Двір Реб Давида у Тальному, на Київщині, у XIX столітті складався з кількох будинків для самого цадика та його родини, гостьового будинку для паломників, синагоги, кухні та інших елементів інфраструктури. При дворі діяли відомі кантори та музиканти.

Паломники приїжджали до цадика на великі свята, зокрема Рош-Га-Шана, Суккот, Песах і Шавуот. Вони проводили час із цадиком за спільною трапезою, так званим тіш, де споживання їжі під час проповіді ставало духовною практикою. Паломники також зверталися до цадиків за порадою щодо побутових чи духовних питань, особисто або залишаючи записки «квітлех». Разом із записками передавали кошти, які слугували джерелом утримання двору.

Журналіст Ізраель Єгошуа Зінгер відвідав подібний двір у галицькому Белзі вже у XX столітті і описав, окрім паломників, декілька сотень людей, які постійно там проживали. Часто це були люди, які опинилися на узбіччі суспільства, не змогли знайти себе в шлюбі або не мали роботи.

Хасидські двори приваблювали не лише євреїв – християни також зверталися до цадиків у пошуках зцілення чи поради. Навіть сьогодні на могилах цадиків в Україні можна побачити записки українською мовою, або навіть на церковних бланках з проханням про молитву. Хасидські двори викликали інтерес і у мандрівників, дослідників чи журналістів, зокрема у XX столітті в пресі з’являлися репортажі з Чорткова чи Белза, іноді з фотографіями.

Хасиди створили свою унікальну культуру, експресивність якої захоплювала навіть світських євреїв. Важливою частиною стали нігуни – переважно безсловесні пісні, які співали колективно і які були частиною молитовного єднання. У мелодіях чи текстах іноді зустрічаються запозичення з українського фольклору. Наприклад, пісня «Став я пити у п’ятницю, пропив я свою телицю» у поєднанні з релігійним івритом стала частиною хасидського канону. Її співають навіть ті хасиди в Ізраїлі чи Штатах, які вже не знають української мови.

У хасидському середовищі народні українські пісні набували нового значення, символізуючи, наприклад, скороминущість життя та потребу зосередитись на духовному. Так само, як і музика, спільні танці в колі є частиною хасидизму, способом виявити радість і згуртуватися спільнотою.

Зовнішня атрибутика хасидської культури часто нагадувала шляхетний спосіб життя. Їхній одяг – високі хутряні шапки штраймлі, білі панчохи, вишиті плащі – нагадував вбрання польських шляхтичів XVIII століття. Цадик з міста Ружин їздив у кареті, запряженій чотирма кіньми.

Вже на початку XIX століття хасидський рух набув значної популярності, розширюючись географічно. Діти цадиків засновували власні двори, наприклад, сини Чорнобильського цадика Мордехая Тверського заснували двори в Чорнобилі, Горностайполі, Черкасах, Коростишеві, Макарові, Турійську, Тальному, Сквирі та Ротмістрівці. Іноді хасиди мандрували між імперіями, так, цадик з Ружина в Російській імперії переїхав до Буковини і заснував свою резиденцію в Садагорі.

Відновлена резиденція цадика у Садагорі

Поштівка з двором цадика у Садагорі – початок століття

Така популярність викликала занепокоєння у членів єврейських громад, які не належали до хасидизму. Зокрема, антихасидську пропаганду вели єврейські просвітителі – маскіли. Вони звинувачували цадиків в експлуатації та здирництві щодо бідніших євреїв, висміювали основні принципи хасидизму, вважаючи їх нераціональними.

Хоча хасиди можуть здаватися закритою релігійною спільнотою, у XIX столітті вони почали використовувати модерні засоби участі в політичному та релігійному житті – зокрема, публікували книжки та памфлети, користувалися телеграфом, а в Галичині долучилися до створення ортодоксальної політичної партії у Львові. Їхня політична діяльність була спрямована на боротьбу з роз’єднанням та на зближення єврейських спільнот з неєврейськими.

Портрет хасида з околиць Львова

Водночас, на початку XX століття, хасидизм почав викликати інтерес у світських євреїв. Філософ Мартін Бубер, який походив зі Львова і мешкав у Відні, вважав, що світське суспільство і навіть сіоністський рух можуть запозичити у хасидів принципи їхньої філософії, зокрема, поєднання повсякденного та духовного життя. У 1906 році він опублікував оповідки Рабі Нахмана з Бреслава – того самого, похованого в Умані, до якого хасиди приїжджають і сьогодні.

Чеський письменник Їжі Лангер під час Першої світової війни приїхав до двору в Белзі і долучився до хасидського життя там. Багато митців захоплювалися яскравою візуальністю хасидської культури.

Перша світова війна стала серйозним ударом для хасидських центрів. Цадики зі своїми прихильниками були змушені шукати притулку у великих містах: галицькі – у Відні, а ті, що з Російської імперії – у Києві чи Одесі. Це змінило структуру хасидських громад. Голокост Другої світової війни фактично знищив єврейські громади України, особливо хасидських та ортодоксальних євреїв, які мали менше шансів на порятунок.

Для цадика з Белза послідовники організували цілу спецоперацію. Рятуючись від німецької окупації, він втік до окупованих радянськими військами Перемишлян, згодом до Угорщини, а звідти – до Палестини.

Ортодоксальні євреї у Відні, 1915

Частина хасидів емігрувала ще до Голокосту, створивши нові громади у США, Ізраїлі, Бельгії, Швейцарії, Великобританії. Ці громади зберегли назви українських і польських містечок – так, у Єрусалимі є велика Белзька синагога, а в штаті Нью-Йорк є ціле містечко Нью-Сквер, назване на честь хасидського центру Сквира.

За часів радянської України хасиди не могли відвідувати могили своїх цадиків. Поїздки відновилися в часи Перебудови. Найвідомішим центром стала Умань. На відміну від багатьох інших мандрівників, хасиди продовжують приїжджати до України навіть під час повномасштабного вторгнення.