Ямпільщина попрощалась з Олександром Матковським

НАЙКРАЩИХ ЗАБИРАЄ ЦЯ ВІЙНА…

Легких хмаринок, тобі, наш воїне…
Коли твій син не повертається з війни,
Коли село встріча Героя на колінах,
Спинися, музико, і тишу обійми,
Хай син побуде хоть на мить у рідних стінах…
Двохсотий – цифра, та непрощена вона,
Бо це обірване чиєсь життя і доля…
На жаль, найкращих забирає ця війна,
Безжально косить, сипле смертю серед поля…

Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Вже майже 11 років наша країна втрачає кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією. Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити.
На жаль, сьогодні наша громада знову схилила свої голови у глибокій скорботі… Велике горе об’єднало всіх людей, які зібралися в селі Буша, щоб провести в останню путь свого земляка, військовослужбовця Збройних сил України, солдата МАТКОВСЬКОГО Олександра Вікторовича.

Страшна війна без жалю забрала життя ще одного нашого земляка, Героя-захисника, мужнього бійця, який боронив українську землю від російського окупанта – бушанця Олександра. У війську чоловік з 6 грудня 2023 року. Обіймав посаду гранатометника взводу 3-го механізованого батальйону. Воїн стояв на захисті України, віддано боровся з російськими окупантами та вірив у Перемогу. Справжній український Захисник ціною власного життя відстоював життя інших людей та свободу для нашої країни, але внаслідок ДТП під час виконання бойового завдання загинув в районі н.п.Богородичне Краматорського району Донецької області. У військового залишилися батьки Анатолій та Віта Матковські, сестра Наталя.

Із скорботою та сльозами на очах, із великою тугою у серці, з державною символікою та «живим коридором» шани сьогодні, 2 листопада 2024 року, жителі Ямпільської територіальної громади провели в останню земну дорогу захисника України Олександра Матковського до рідного дому. Встеляли дорогу квітами жителі Білої, Гальжбіївки, Михайлівки…
Сотні людей, стоячи на колінах, зустрічали траурний кортеж у селі Буша. Гіркотою і болем був сповнений цей день для всіх мешканців громади, а насамперед для рідних, близьких, друзів, однокласників, односельців, побратимів та знайомих загиблого, які прийшли провести його в останню путь. Сумно плило «Кача» над історичною Бушею, яка зі прощалась зі своїм сином, своїм захисником, справжнім нащадком мужніх козаків.

У центрі села відбувся траурний мітинг. Після виконання Державного Гімну України ведуча заходу Галина Пахольчак розповіла, яким був за життя загиблий Герой Олександр.
– Наша громада знову в жалобі. У нашу домівку прийшла трагічна звістка – СМЕРТЬ. Смерть воїна Збройних Сил України, одного з найкращих синів українського народу, сина, брата, гарного учня, жителя Бушанскої громади, який тут жив, вчився, працював, радів цій красі, будував плани на щасливе мирне життя. І мав би жити довгий вік, але клята рашиська орда прийшла на нашу українську землю, щоб знову і знову руйнувати і відбирати життя. 30 жовтня поблизу населеного пункту Богородичне, що на Донеччині, смертю Героя загинув військовослужбовець Збройних Сил України Матковський Олександр Анатолійович.
Сашко звичайний сільський хлопець, добрий, чуйний, надійний, душа будь-якої компанії, завжди позитивний, готовий прийти на допомогу будь-кому, хто того потребував. І коли ворог прийшов на нашу землю він не зміг стояти осторонь і пішов захищати Батьківщину, нас з вами,бо не вмів по- іншому. Як справжній борець поклав на вівтар Перемоги найдорожче що мав – своє молоде життя. Він загинув, але не скорився ворогові, не впав на коліна, не зрадив ні своїх рідних, ні своїй Україні.

Гіркотою та болем були наповнені прощальні промови Ямпільського міського голови Сергія Гаджука, старости округу Оксани Кучервей та класного керівника Інни Пірняк.
З короткою біографічною довідкою присутніх на траурному мітингу ознайомила Оксанана Кучервей:
– Олександру були лише 34 роки. А він вже так багато зробив, так багато пройшов! Народився 2 квітня 1999 року в с.Буші. Він був для тата і мами великою радістю, надією і опорою. Тут зробив свої перші кроки, зростав, закінчив 11 класів місцевої школи. Змалечку було зрозуміло, що любов до села і хліборобської ниви у нього в крові. Продовжив навчання у Крижопільському професійному училищі, здобувши спеціальність плиточника-облицювальника. Повернувся у Бушу, працював на різних посадах у будівельній бригаді місцевого сільгосптовариства. Потім подався будівельником до м.Києва. З грудня 2023 року обороняв Україну від окупантів. Його життя обірвалось на одному з найнебезпечніших напрямків фронту в районі нп.Богородичне Донецької області, де точаться важкі бої, де не вщухають ні на хвилину ворожі обстріли, де земля просякнута кров’ю цвіту нашої нації. Прощавай, Олександре! Дякую, що захищав нас і Батьківщину! Царство Небесне Герою! Слава Україні! – закінчила свій виступ староста.

Зі слова глибокої вдячності і шани до рідних загиблого Захисника, усіх бушан та із закликом берегти пам’ять полеглих і допомагати воїнам на передовій звернувся Сергій Гаджук:
– Дорогі рідні, українці! Сьогоді ми в останню земну дорогу проводжаємо нашого 98-го полеглого Героя. А ще маємо 41 безавісти зниклого жителя Ямпіьської громади, 7 перебувають у полоні. Велике горе спіткало нашу Україну і воно не оминуло жодного нашого населеного пунку в т. ч. і Бушу. Скільки тут жителів? А гляньте, скільки вже портретів загиблих… Всього 34 роки прожив Олександр, не встиг навіть створити власну сім’ю. Він не був професійним військовим, мав мирну професію, дарував красу людям. Але пішов боронити Україну, нас з вами і віддав за це своє життя. Які слова можна підібрати щоб утамувати біль рідних? Але я вам дякую, що ви прийшли провести в останню путь Героя, це найменше що ми можемо зробити, ми так дякуємо йому за життя, яке поклав за кожного з нас. Маємо класти квіти, дякувати кожному з наших полеглих Героїв, і тим, які сьогодні на передовій боронять рідну землю. Тому прошу приходьте, шануйте, дякуйте, допомагайте. Інакше не можна. Пам’ять це те, що має бути у Сашка і всіх інших. Завдяки їм ми тут і Україна стоїть. І вона не буде здолата саме завдяки нашим янголам-охоронцям, які захищають її ціною власного життя. Слава Героям! Слава Україні! – сказав міський голова.

Добрим, усміхненим, товариським, ввічливим, правдивим, справжнім красенем зі сльозами згадувала свого колишнього учня його класний керівник Інна Пірняк:
– Він був гарним помічником батькам, сестричці, родині. Дуже любив життя. Мріяв про світле майбутнє, мріяв зустріти свою долю. Та, на жаль, лихо, яке прийшло в Україну, перекреслило усі його плани. У грудні 2023 року Сашко добровольцем поповнив ряди Захисників Вітчизни, не сказавши навіть батькам про свій намір. Твердо вірив у нашу Перемогу. Але, на жаль, сам не зміг врятуватися від страшної війни, яка забрала вже стільки молодих життів. Спи спокійно, Сашко! Вічність прийме тебе у свої обійми. Ти гідно тримався і стійко пережив усі пекельні муки. Вічна пам’ять і слава українському воїну, односельчанину Матковському Олександру Анатолійовичу, який захищав рідну Україну і кожного з нас ціною власного життя.

Бракує слів, щоб передати душевний біль, бракує сліз, щоб виплакати це горе, цю непоправну втрату. Олександре! Ти охороняв наш спокій, наш сон, ти охороняв наші світанки і блакитне небо, ти захищав кожного з нас, ти захищав незалежну, вільну Україну. Ти – янгол-воїн, який з небес буде продовжувати захищати нас. У наших серцях, у нашій пам’яті ти навічно залишишся незламним Героєм, відданим сином своєї родини, безстрашним воїном України.

Заупокійну панахиду за полеглим воїном біля рідного дому провів отець Віталій.

За народною традицією, оркестр заграв весільного фрейлика, як це роблять зазвичай, коли прощаються із неодруженим молодим чоловіком. Болем і пекучими сльозами відгукувалась та весела мелодія у серцях присутніх, бо не так, не за таких трагічних обставин мала б вона звучати…

Жалобна траурна процесія вирушила до місцевого кладовища. Представник 2-го відділу Могилів-Подільського РТЦК та СП майор Євгеній Зарічний передав матері загиблого Державний Прапор України, а трикратний салют сповістив про те, що на кладовищі в Буші навіки знайшов свій спочинок вірний син України і над його могилою завжди майорітиме жовто-блакитний прапор. Хай покоїться з миром чиста й світла душа Олександра Матковського. Вічна пам’ять захисникові і всім, хто поклав своє життя в бою із російськими загарбниками!

Щире і сердечне співчуття рідним Героя від «ЯВ». Сумуємо разом із рідними та близькими загиблого, низько схиляємо голови у скорботі. Нехай душа Олександра знайде вічний спокій, а пам’ять про нього завжди житиме у наших серцях. Слава Україні!