Ямпільщина попрощалася із загиблим воїном Вадимом Борсуком

Найкращі сини України віддають життя за свободу та незалежність. Ямпільщина схиляє голови в скорботі, прощаючись із захисником Вадимом Юрійовичем Борсуком.

У спогадах. У пам’яті. У серці.
У подиху. У кроці. У житті.
На роздоріжжі – ти по іншій стежці
Додому повернувся «на щиті».
Не описати весь той біль словами.
Як боляче складати їх в рядки…
Ти спочивай із миром. Ми ж в печалі
Сьогодні всі запалимо свічки…

Чорним крилом розірвала соціальні мережі 21 квітня гірка новина: «Страшна біда і непоправне горе знову увірвалось в Качківську родину Борсуків Юрія і Альони. Безжальна, тупа війна вирвала з життя молодого, дорогого сина, онука, брата, коханого чоловіка і люблячого батька – Борсука Вадима, 2000 р.н. Однокласник мого старшого синочка Євгена. В моїй пам’яті він назавжди залишиться доброю, спокійною, щирою і привітною дитиною. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної кровинки, та нехай добрий, світлий спомин про покійного, нашого захисника, стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. Сумуємо разом із вами, низько схиляємо голови у скорботі. Нехай душа загиблого захисника знайде вічний спокій… Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях! Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас! Щирі співчуття рідним і близьким, – першою написала на сторінці «Качківка-подолянка» її модератор Леся Собко.

А вже за кілька годин допис ряснів сотнями коментарів односельців, однокласників, друзів, які не могли усвідомити непоправну втрату і ділились теплими спогадами про загиблого Героя та висловлювали сердечні слова співчуття і підтримки рідним Вадима Борсука.

«Розум уже не сприймає, серце рветься від болю. Скільки, скільки ще таких, як Вадим, віддадуть своє найдорожче заради неньки України, заради кожного з нас – своє життя. Так дорого за волю вони платять, такий тернистий до свободи шлях. Вадим залишиться у нашій пам‘яті веселим, відповідальним, щирим, добрим сусідом. Це був хлопчик-помагай, який виріс у дорослого мужнього чоловіка, турботливого сина, люблячого батька, захисника, ГЕРОЯ. Ми низько схиляємо голови, вічна пам‘ять і Царство Небесне тобі, Вадиме! Щирі співчуття родині», – написала Алла Дзама.

«Не віриться і не хочеться вірити в таку жахливу новину. Як сонечко, завжди усміхнений Вадим. І нема… Як це страшно, коли нема. В самому розквіті життя забрала тебе клята війна. Вічна пам’ять тобі, наш захисник-герой, добра, світла людино. Царство Небесне і вічний спокій. Рідним низький уклін і найщиріші співчуття в такому безмежному горі», – Світлана Блок.

«Вадимчик, синочку! Ти ж ріс у нас на очах! Від маленького хлопчика до справжнього воїна. В це просто неможливо повірити, що війна проклята забрала твоє життя. Непоправне горе для твоїх рідних. Юра, Альона, тримайтеся, прийміть наші найщиріші співчуття. А тобі, Вадимчик, легких хмаринок, Царство Небесне та вічна пам’ять», – Лідія Руснак.

«Неможливо підібрати слова, які змогли б втамувати ваш біль… Щиро співчуваємо батькам, які втратили сина… Сестричкам, які більше не зможуть обійняти брата… Дружині, яка залишилась без коханого… Донечці, яка виросте з пам’яттю про тата-Героя… Його любов і сила завжди житимуть у вас. Він — у кожному вашому серцебитті. Він — у вітрі, що гладить волосся донечки. Він — у кожному промені сонця, що зігріває ваші душі. Вічна пам’ять», – Мирослава Андрієвська.

«Вічна пам’ять Герою, що повернеться в рідне село, до рідної батьківської хати «на щиті». Люди, ми у вічному боргу перед цим молодим воїном, якому назавжди так і залишиться 24 роки… Від малого до великого маємо схилити голови перед подвигом воїна Вадима, який віддав своє таке молоденьке життя за волю, незалежність, за нас з вами, за наше село врешті-решт… Дай, Боже, великої сили, крепості батькам, всім-всім рідним. Мої найщиріші, глибокі співчуття. Герою нашому, Вадиму, тричі: Слава! Слава! Слава!» – Тетяна Копачинська.

Тепло і щирість, з якими пишуть односельці про Вадима, на жаль, підтверджують неспростовну істину цієї кривавої, безглуздої війни, що в ній гинуть найкращі діти України. Сьомий Державний Прапор затріпотить на місцевому кладовищі цього маленького села – вже сім Янголів-охоронців, дітей, онуків, батьків, чоловіків оплакує Качківка з 2014 року…

Наступного дня на сайті Ямпільської міської ради з’явилось офіційне повідомлення про загибель нашого земляка.

Народився Вадим Юрійович Борсук 10 серпня 2000 року. Від був дуже довгоочікуваною дитиною. Адже в сім’ї вже підростало дві донечки Вікторія і Світлана, а батько мріяв про сина, продовжувача роду. Народжений літнього сонячного дня, хлопчик-промінчик з гарними карими оченятами зростав у любові, добрі та благополуччі. У 6 років з батьками за руку Вадим пішов до першого класу. Був добрим, товариським, працьовитим, щирим, ніколи не відмовляв нікому в допомозі: ні друзям, ні рідним, ні сусідам. Останні так і називали його «хлопчик-помагай». Закінчивши 11 класів Качківської школи, Вадим продовжив навчання в Комаргородському та Мазурівському училищах, здобувши професію тракториста-машиніста. Одружився з гарною дівчиною Тетяною, звивши своє сімейне гніздечко. Подарували світові донечку-перлинку Соломійку, якій у жовтні виповниться всього 3 рочки. У листопаді 2020 року Вадим Борсук був призваний на військову службу за контрактом. Служив солдат у в/ч 3028 Західного ОТО Національної гвардії України. З початком повномасштабного вторгнення, не вагаючись, став на захист Батьківщини. Воював на різних напрямках, зокрема Запорізькому та Покровському. Обіймав посаду номер обслуги гармати 1 самохідного артилерійського взводу 2 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону. Загинув в районі населеного пункту Шевченко Перше Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання із стримання військової агресії рф 20 квітня 2025 року. Захисникові назавжди залишиться 24…

25 квітня Ямпільщина попрощалася з Героєм, який білим янголом повернувся додому «на щиті» – нацгвардійцем в/ч 3028 Вадимом Борсуком. Він до останнього подиху захищав Україну від ненависного російського агресора. Щоб над нашою Батьківщиною засяяло сонце миру та спокою, і віддав найдорожче – своє життя та долучився до Небесного Війська.

Море квітів, «живий коридор» на узбіччях вулиць Ямполя і прилеглих сіл, невимовний жаль та пекучий біль.

Віддати шану захиснику в його рідному селі зібралися майже всі жителі – із жовто-блакитними прапорами, квітами та вінками з жалобними стрічками. Провести Героя в останню путь до рідної домівки у с.Качківці прийшли керівники громади і старостату, бойові побратими, друзі, однокласники, найближчі та найрідніші люди. Заупокійну літію за загиблим Героєм відслужив отець Василь.

У центрі села відбувся траурний мітинг. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблого односельця і усіх Захисників і Захисниць, які поклали свої життя на алтар Перемоги над клятим ворогом. З вуст ведучих заходу прозвучали рядки короткої біографії Героя. Щирі слова співчуття рідним воїна висловили староста Качківського старостинського округу Ігор Поповський, міський голова Сергій Гаджук, заступник командира в/ч «Червона калина», класний керівник Вадима Борсука Наталя Сандульська та о.Василь. Вони дякували батькам за те, що зростили такого сина – справжнього патріота своєї Батьківщини, дякували Герою за його подвиг, за наближення Перемоги і світлого майбутнього для всіх.

– Страшна подія знову зібрала нас усіх тут, – сказав у прощальному слові Ігор Поповський. – Сьогодні ми прощаємось ще з зовсім молодою людиною, батьком, чия донечка, як дві краплі води, схожа на нього, добрим сином. У нього було безліч незакінчених справ, мрій, але ворожий обстріл на святий для нас день – у Великодень – забрав його життя. Він залишився вірним присязі і українському народу до останнього подиху. Гине цвіт нації, йдуть ті, хто розуміють, що таке Батьківщина і що таке рідна земля. Завдяки таким хлопцям, як Вадим, який віддав своє життя за кожного з нас, сьогодні Україна тримає оборону. Висловлюю щирі співчуття рідним та близьким. Схиляємо голови перед батьками за виховання мужнього сина-патріота, на знак шани і поваги до мужнього воїна, який іде назавжди, але навічно залишиться у серці кожного з нас.

З хвилюванням про подвиг загиблого Захисника говорив Сергій Гаджук:

– Дорогі рідні, качківчани! Ми сьогодні знову плачемо, проводжаючи в останню дорогу нашого Героя, людину з великої Літери. Його виховали, як справжнього патріота, який заради Батьківщини пожертвував найдорожим – своїм життям. Війна застала його на службі і він одразу прийняв рішення справжнього чоловіка, підписавши контракт і ставши на захист України. Від дуже любив рідне село. Мріяв, щоб Качківка була гарною, світлою, чистою і навіть у відпустці ставав до прибирання території. Дякуємо тобі, наш Герою, наш Воїне, за сьогоднішній день, бо ти нам його дарував своєю службою, своєю мужністю і героїзмом. Ми маємо вірити нашим захисникам. Тільки вони по-справжньому боряться за нашу волю і незалежність. Бажаю нашій Україні Перемоги, нашим воїнам – сили, міцності духу, а тим, кого вже з нами немає – нехай буде світла пам’ять. Слава Україні!

Заступник командира бригади «Червона калина» Національної гвардії України полковник Юрій Повловський звернувся до рідних, до громади із словами щирої вдячності і високої оцінки мужності свого підлеглого Вадима Босука:

– Шановна громадо, рідні, важко говорити. Розумію, усі слова зараз недоцільні і недоречні. Ми маємо втрату нашого побратима. Від усіх наших бійців, які воювали поруч з Вадимом, які приїхали сьогодні попрощатись з ним, від командування частини вам низький уклін. Він дійсно був Героєм, який захищав нашу землю. Пройшов нелегкий шлях з 2022 року. Пліч-о-пліч стов на обороні України зі своїми побратимами. Він був найкращим. Любив вас і любив Україну. Вічна пам’ять тим, хто не з нами. Прошу усіх вічно пам’ятати полеглих, адже вони віддають за нас усе, що у них є – своє життя. Слава Нацгвардії! Слава Україні!

Не приховувала сліз Наталя Сандульська, згадуючи Вадима Борсука як доброго, простого,щирого, сердечного, відкритого і правітного учня і товариша, який любив бігати з м’ячемо, сидіти з вудкою, жартувати з дівчатами. Працьовитий, відповідальний, Вадим завжди готовий був прийти на допомогу усім, хто до нього по неї звертався: батькам, сусідам, стареньким.

– Гірко і боляче усвідомлювати цю важку втрату, розпач і невгамовний біль у душах кожного з нас. Плачуть усі і дорослі і малі. Туга і жаль розривають серце. Його бажання насамперед людиною, людиною з великої Букви. Боляче і сумно на душі. Сумно, що білими лебедями у небеса відлітають найкращі. А ми не можемо їх захистити, не можемо повернути матусі, сина, рідним – брата, донечці – батька. Розум вже не сприймає, скільки, скільки ще таких, як Вадим, віддадуть найдорожче заради неньки України, заради кожного з нас своє життя? Він був найкращим. І таким назавжди залишиться у нашій вдячній пам’яті, наших серцях! Легких тобі хмаринок, наш мужній Янголе-охоронцю, наш Воїне, наш Герою! Щирі співчуття рідним. Нехай вас зігріває думка, що Вадим не пішов у небуття, а став світлом, яке буде осявати шлях іншим. Ми у вічному боргу перед ним. І маємо жити гідно, з честю, з любов’ю до рідної землі, бо саме за таку Україну він віддав своє життя.

Отець Василь щиро говорив про героїчний шлях Воїна:

– Ми проводжаємо не просто людину, яка прожила багато років, яка раділа життю, виховала дітей, онуків, правнуків, але зовсім молодого чоловіка, Воїна, який мав зовсім інші плани – жити, виховувати свою донечку, вести її на вінчання до вівтаря, але він обрав інших шлях. Господь розпорядився так – він став на захист не тільки нашої держави, а й на захист кожного з нас. Він віддав життя, щоб ми могли жити. Його смерть сталась у незвичний день, в в день, коли увесь цивілізований світ, усе християнство святкувало велике свято – свято воскресіння Христового, свято, коли ми вітали один одного: «Христос Воскрес!» Клята рашистська орда немає нічого спільного з Богом. Бо Бог є любов. Ворог забрав життя молодого Воїна. Ми оплакуємо його смерть. Але смерть не має більше сили. Тому що Госпоь своєю смертю смерть переміг. І це не просто наша віра, це запорука того, що Воїн, який загинув у дні Святого Христового Воскресіння буде з нашим Творцем. Як Господь віддав своє життя за спасіння роду людського, щоб людину вивести із гріха рабства, провести до вершин спасіння, так і цей воїн віддав своє життя, для того, щоб ми не були рабами руського міра, щоб ми молились своєю українською мовою, щоб ми виховували своїх дітей у вірі у незалежній країні, щоб ми жили під мирним небом. Немає більшої любові ніж та любов, хто душу свою покладе за друзів своїх, і Воїн Вадим явив цю любов сьогодні всьому світові. Він по своїй любові віддав себе за нас, щоб ми жили. Ми плачемо, але не від страху перед ворогом, ми плачемо, тому що у нашому серці туга, скорбота за таким молодим Воїном. Але в наших сльозах є промінчик, який дає нам надію. Ми просимо Господа прийняти душу його і в оселях святих упокоїти. Щоб світла пам’ять про нього ніколи не згасла в наших серцях, щоб його жертва не була даремною, ми маємо продовжувати боротьбу як би важко це не було. Маємо розуміти, якщо цей ворог прийде на нашу землю, то живі будуть заздрити мертвим… Нашим воїнам, нашим захисникам нехай Господь додатать сил здобути Перемогу над цією клятою ордою. Христос Воскрес! Слава Україні!

Під звуки Державного Гімну України та гіркі ридання найдорожчих людей, близьких, друзів, побратимів та небайдужих людей поховали Вадима Борсука зі всіма військовими почестями на сільському кладовищі. Трикратний салют сповістив про те, що віднині тут спочиває вірний син України, який поклав своє життя на вівтар Перемоги. Прапор, яким була огорнута труна Героя, вручили дружині Тетяні.

Вадим став іще одним небесним воїном, ще одним Героєм, який залишиться навіки в пам’яті нашої громади. Нехай ця світла пам’ять служить болючим нагадуванням про те, яким шляхом маємо йти і яких цінностей дотримуватись, щоб бути гідними великої жертви, яку складають за Україну її відважні сини, і назавжди залишиться та збережеться в серцях тих, хто знав, любив і поважав загиблого.

Словами важко загоїти у серці болючу рану втрати. В цю гірку мить поділяємо горе з рідними та близькими воїна, схиляємо голови в скорботі та висловлюємо глибокі співчуття.
Спинись. Постій. Це тільки на хвилину.
Віддай належну шану усім тим,
Хто на війні проклятій цій загинув,
Пішов на небо зовсім молодим.
Спинись й постій одну лише хвилину –
Коротка мить з усього твого дня,
Заради тих, хто згинув за Вкраїну,
Й щоб у дім твій не увірвалася війна.
Спинись. Мовчи. І згадуй про Героїв.
Відчуєш що ти? Біль чи каяття?
Не вистачить на всіх хвилини тої,
Щоб всіх згадати, мало буде й дня.
Спинись. Постій. Це тільки на звилину,
Й в хвилину цю нехай душа щемить.
Згадай в цю мить полеглих всіх світлини,
Хай серце пам’ятає і болить…

Світла пам’ять воїну! Герої не вмирають!