ЯМПІЛЬЩИНА ПРОЩАЄТЬСЯ З ДМИТРОМ ПОЛІБЗОЮ

“Мій синочок, мої крила, які назавжди забрала війна…”

А ти на небо зовсім рано полетів,
В обійми Бога, що прийняв тебе до себе.
Розлуки з рідними ти не чекав і не хотів,
Залишив біль і смуток, що без тебе…
Кричала мама: «Повернись, не покидай!»
До твого серця щільно притуляла вухо,
Все повторяла: «Сину, не вмирай…»
Замовк весь світ, довкола стало глухо.
Її слова врізалися в серця,
І люди умивалися сльозами.
Не поведе тебе вже до вінця,
Спинився рід, й скінчилось все для мами…
Тепер ти ангел і до неї прилітай,
Обнявши крилами нечутно, ледь торкнувшись,
Ти маму в ніч холодну зігрівай,
Щоби відчула, що ти поряд, посміхнувшись.

Плаче природа, плаче Ямпільщина… Сльози змішуються з осіннім дощем, залишаючи сліди не лише на обличчях, а й у душах людей. Чергова страшна звістка, черговий портрет у чорній рамці, по якому, наче сльози, збігали холодні краплі дощу… Молодий, гарний… Господи, йому б жити… Та кістлява рука смерті, яку приніс на нашу землю клятий ворог, обірвала усі мрії і плани, яким ніколи вже не збутись… Сьогодні вся громада вкотре зібралася, щоб провести в останню дорогу Воїна, життя якого обірвалося під час боротьби з ворожим окупантом. «На щиті» на рідну землю повернувся Герой – старший солдат Збройних Сил України Полібза Дмитро Сергійович. Осиротіла ще одна сім’я. Ще одна матір назавжди у жалобі оплакуватиме довіку єдину дитину… Ще на одного Янгола збагатились Небеса.

ЙОМУ ЛЕДЬ ВИПОВНИЛОСЬ 29…
Народився Дмитро 20 вересня 1996 року у м.Одеса. У 2003 році сім’я переїхала до с.Велика Кісниця, у тому ж році хлопчик пішов у перший клас місцевої ЗОШ І-ІІІ ступенів. У 2014 році отримав атестат про загальну середню освіту. Успішно вступив до Вінницького фінансово-економічного університету, після закінчення якого працював в м.Вінниці менеджером з продажів.
4 січня 2025 року Дмитра призвали до лав Збройних Сил України. Служив наш земляк радіотелефоністом відділення управління розвідувальної роти однієї з військових частин.
29 вересня 2025 року поблизу населеного пункту Новомиколаївка Краматорського району Донецької області під час виконання бойового завдання Дмитро Полібза загинув.
У полеглого Героя залишилась невтішна матуся Надія Іллівна, яка від народження виховувала сина самотужки.

ВСТЕЛЯЛИ КВІТИ ОСТАННЮ ПУТЬ ГЕРОЮ
І летить від краю і до краю,
І бринить в повітрі, мов струна,
Гасло, що герої не вмирають,
Й лине «Кача» – пісня вкрай сумна.
Біль пекучий стукає у груди:
Ворог знов чиєсь життя забрав…
На колінах проводжають люди
Того, хто їх мужньо захищав…

«Живим коридором» з квітами і державною символікою зустріла Ямпільщина свого сина. А наступного дня провела його до останнього місця спочинку у рідній В.Кісниці. Навколішки схиляли голови, витираючи сльози жителі Ямполя і прилеглих сіл. Встеляли живі квіти шлях. Востаннє проїжджав Дмитро знайомими місцями Ямпільщини, що стала рідною для нього. Зустріти Воїна Світла вийшла уся Кісниця… В жалобі стискали кулаки чоловіки, плакали жінки… Дуже болить від того, що водночас для когось Дмитро був не Героєм, яким він є, без сумніву, а вірним другом, з яким у дитинстві ганяли сільськими вулицями, придумуючи різні розваги, добрим однокласником, з яким було весело і надійно, гарним учнем, якому можна було доручити будь-яку справу, уважним сусідом, який завжди допоможе… А відтепер він для всіх буде тільки спогадом, світлим, добрим, рідною і близькою людиною, яка віддала за кожного з нас найдорожче – своє життя…

Найкращі з кращих прикривають грудьми українську землю від ворога. Просолилась земля від сліз, пролитих за нашими захисниками, у яких ворог відбирає найцінніше – їх життя. Доля відміряла короткий вік нашому землякові, єдиному синові, старшому солдату Дмитру Сергійовичу Полібзі. Душать сльози. Не вистачає слів, думок і порад, щоб заспокоїти рідних, щоб якось зарадити цій біді. Щиро сумуємо разом з вами, співпереживаємо і співчуваємо. Про це зі сльозами говорили на траурному мітингу, який відбувся у центрі села, ведуча Тетяна Жошко, Ямпільський міський голова Сергій Гаджук, староста Великокісницького старостинського округу Микола Ганзюк, вчителька, класний керівник Альона Джосан та священник ПЦУ о.Василь.

– Дорогі рідні, дорогі українці! Ми знову бачимо встелену квітами дорогу, якими встеляють останній путь нашого Героя небайдужі земляки. Не так це мало бути… Не мав Дмитро ось так повертатись до рідного дому. Зовсім дитина, 29 років, якій би жити, створити родину, працювати на благо України, натомість віддав за неї своє молоде життя. Сьогодні ніде немає в Україні спокою, клятий путін закидає ракетами, дронами і бомбами усі куточки нашої держави від сходу до заходу, вбиває наших дітей, мирне населення. І якби не такі Герої, як Дмитро, цих жертв би було б набагато більше. Саме завдяки нашим хлопчикам і дівчатам, нашим мужнім Захисникам і Захисницям ми живемо. Уже 10-ий Герой упокоїться у рідній кісницькій землі. Нехай Бог прийме його і подарує йому Царство Небесне. Україна буде вільна, сильна, незалежна, ми вистоїмо завдяки нашим Воїнам. Нехай вони усі живі і здорові повернуться на рідну землю, до своїх матерів, дружин, дітей… Слава нашим захисникам! Слава Україні!

Важко давались слова Миколі Ганзюку:
– Велике горе зібрало нас на цій Алеї Слави, – сказав він у своєму виступі. – Поповнюється, на жаль, вона тими хлопцями, які захищали нашу землю від клятого ворога і полягли на полі бою. Ми вчора з мамою Надієї Іллівною і дядьком Сергієм Іллічем зустрічали Дмитра. Важко… Ще важче бачити, як наша громада від Клембівки аж до лікарні навколішки зустрічала його. Дякуючи за те, що він став на наш захист і заплатив за це найвищу ціну. Дмитро народився в Одесі. Але більша частина його життя минула у В.Кісниці. Тут його сусіди, друзі, однокласники. Самостійно вступив до вишу. Мріяв, планував. Клята війна забрала від нас сина, друга, забрала хорошу, добру людину. Дякуючи таким, як Діма, ми сьогодні живемо під мирним небом. Я впевнений, що ця клята війна закінчиться. Перемога буде за нами. Слава Герою! Слава Україні.

– Війна найстрашніше, що придумали люди, – плакала Альона Джосан. – Вона залишає по собі біль, сльози і смерть. Ми схиляємо голови перед страшною втратою. Загинув наш Діма, однокласник, учень, друг. Згадую наш світлий, сонячний клас, це були найкращі роки. Ми жили в мирній Україні. Діма був гордістю школи, талановита, творча дитина, учасник усіх заходів, дуже гарно вчився, писав вірші, будував плани на майбутнє. Не думала, що зустрінемось з ним саме так. Щирі співчуття мамі Надії Іллівні, ми вічно пам’ятатимемо нашого Дмитра і довіку дякуватимемо йому за його подвиг… Дорогий наш Діма, сьогодні ми прощаємось з тобою назавжди, але твоє ім’я золотими літерами буде вписане в історію нашого класу, нашої школи, нашого села, в історію нашої України. Ми берегтимемо пам’ять про тебе і передаватимемо її наступним поколінням. Ми в боргу перед тобою, бо ти загинув, щоб жили ми. Легких тобі хмаринок. Слава Герою Дмитру Полібзі! Слава Україні!

Коротким, але змістовним було до присутніх слово священника:
Дорогі батьки, засмучена родино, шановні жителі села! Ми стоїмо сьогодні біля домовини молодої людини, Воїна, який планував життя, який мав би трудитись на благо нашої країни, опікуватись мамою на старості. Рашисти забрали його життя молодої людини. Але його смерть є свідченням великої любові до України, до кожного з нас. Ми маємо пам’ятати про цю жертву. Маємо об’єднуватись не тільки у культурі, мові, а й у вірі. Бо віра це те, що дає нам силу продовжувати боротьбу. Я дякую мамі за виховання мужнього сина-патріота. Ми повинні не лише вшановувати пам’ять про тих, хто поліг, але й слідувати їх прикладам незламності та патріотизму. Вони навчили нас, що свобода і віра – це цінності, варті боротьби та жертви сотень тисяч молодих людей. Нехай Бог прийме Дмитра у своєму Царстві і до праведних приєднає. Слава Воїну! Слава Україні!

Після хвилини мовчання із вшанування полеглого Героя і усіх Захисників і Захисниць, які віддали свої життя за Україну, і спільної молитви похоронна процесія вирушила до рідного дому Дмитра. Обряд відспівування провів о.Василь. Поховали мужнього Героя з військовими почестями на місцевому кладовищі. Державний Гімн України, військовий салют супроводжували мить прощання з полеглим Воїном. З гірким плачем притисла до грудей Державний Прапор, яким була огорнута труна сина, мама…

Висловлюємо співчуття усім рідним і близьким, усім, хто знав і любив Дмитра. Нехай світла пам’ять про Героя зігріває їхні серця. Ніколи не пробачимо і не забудемо. Його подвиг назавжди залишиться в нашій пам’яті. Будемо робити все можливе, щоб бути гідними наших Героїв та всіма силами підтримувати Воїнів. Нехай земля буде пухом відважному воїну, який загинув, захищаючи нашу землю. Низький уклін нашому земляку, перед яким ми всі в неоплатному боргу. Слава Герою! Слава Україні!

Чи кожен день підносячи молитву ми діємо? Чи долучаємось кожен в силу своїх можливостей до волонтерських програм, донатимо, практично допомагаємо? Адже саме завдячуючи нашим мужнім хлопцям ми так гостро не відчуваємо в тилу всіх жахіть війни.

І КОЖЕН УКРАЇНЕЦЬ МУСИТЬ ЗНАТИ
Герої – це не просто імена в підручниках історії чи на меморіальних дошках. Це живі душі, які віддали свої життя за те, у що вірили. Їхні подвиги надихають нас, дають силу і надію. Пам’ятаючи про них, ми шануємо не лише їхні досягнення, а й цінності, за які вони боролися. Вони – живі легенди, які надихають нас на великі справи. Їхні подвиги нагадують нам про те, що кожен із нас може змінити світ на краще. Тож давайте жити так, щоб бути гідними їхньої пам’яті і продовжувати їхню справу.

І кожен українець мусить знати
Героїв, що тримають небеса,
Що творять ту історію сучасну
Що борються за правду до кінця!