Я пройшов крізь вогонь і крізь лід,Та не зрадив батьківської честі.Без останку віддався земліТій, чий голос поклявся донести

💔Сьогодні минає рік з того чорного дня, коли Україна втратила одного зі своїх найвідданіших синів. Річниця глибокого болю, нестерпної туги та світлої, невмирущої пам’яті про Героя Дмитра Радіцу. Рік тому в серцях його рідних назавжди оселилася глибока порожнеча, яку неможливо заповнити. Проте, пам’ять про його жертовність та відвагу житиме вічно.

Трагічна подія сталася 10 липня 2024 року. Подвиг воїна відбувся поблизу населеного пункту Єлизаветівка на Донеччині. Під час виконання надзвичайно важливого бойового завдання цей молодий захисник без вагань віддав своє життя, захищаючи волю, незалежність та територіальну цілісність нашої держави. Його самопожертва стала ще одним свідченням незламності духу українського народу в боротьбі за свободу.

Життєвий шлях Дмитра був непростим. Разом зі своєю родиною він був вимушеним переселенцем із Херсонщини, краю, що відчуває на собі всю жорстокість агресора. Новим прихистком для них стала Заставна, де й досі мешкає його родина, що оплакує втрату. Проте, незважаючи на всі труднощі, Дмитро не шукав легкого шляху. Він свідомо обрав шлях захисника України, щоб оберігати кожного з нас, хто живе під мирним небом. Його рішення піти на фронт демонструє справжній патріотизм та безмежну любов до рідної землі.

На передовій Дмитро обіймав відповідальну посаду старшого розвідника-радіотелефоніста розвідувальної роти військової частини А4682, яка входить до складу 150-го окремого розвідувально-ударного батальйону підрозділу Сухопутних військ Збройних Сил України. Усі свої обов’язки він виконував з неперевершеною гідністю, непохитною рішучістю та абсолютною самовідданістю перед Батьківщиною. Його професіоналізм та особиста мужність були визнані на найвищому рівні: за проявлену відвагу та самозречення Дмитро був посмертно удостоєний високого ордена «За мужність» від Президента України. Це визнання є свідченням його виняткових заслуг перед державою та народом.

Дмитро був не просто воїном, він був світлою, щирою та життєрадісною людиною. Він мав безліч мрій, будував амбітні плани на майбутнє, а найбільше чекав на народження синочка, з яким хотів розділити радість батьківства. Але жорстока війна, розв’язана проти України, безжально обірвала всі його надії та плани, залишивши глибоку рану в серцях рідних та близьких. Його історія — це історія тисяч українців, чиї долі були змінені війною.

Світла пам’ять про Захисника Дмитра Радіцу, відважного воїна, справжнього лицаря української землі — назавжди залишиться у серцях усіх, хто мав честь його знати і любити. Його ім’я навічно вписане в пантеон героїв, які віддали найцінніше за незалежність України. Ми повинні пам’ятати кожного, хто захищав нашу свободу, адже їхня пам’ять – це наша сила.

🙏Сьогодні ми схиляємо голови у вдячній молитві, згадуючи Дмитра та всіх, хто поклав своє життя за Україну.
🇺🇦 Вшануймо світлу пам’ять Дмитра Радіци, його жертовність та незламний дух.
🕯 Пам’ятаємо. Сумуємо. Ніколи не забудемо його подвиг та його ім’я.