Я теж потребував відпочинку, поїхав у відпустку і через сімейні обставини не повернувся вчасно. Та згодом зрозумів, що сидіти вдома вже несила, з’явилося бажання повернутися. Вийшло навіть трохи кумедно: переходив дорогу, коли мене зупинила поліція. Перевірили документи — і з’ясувалося, що я досі числюся у війську. Вже наступного дня мене оформили й відправили на розподільний пункт.

Це не було несподіванкою для мене — я відчував, що все одно повернуся, якимось шляхом чи іншим. Бо кожен із нас має розуміти: за свободу варто боротися. Моя відпустка була заслуженою, але відчуття обов’язку перед країною переважило особисті бажання. Я повернувся, бо вірю в нашу перемогу і в те, що кожен на своєму місці робить внесок у майбутнє. Це рішення було свідомим, адже українська земля потребує захисту, і я готовий стати на її захист знову. Після повернення на пункт розподілу, я одразу відчув, що зробив правильний вибір. Атмосфера товариства та спільна мета об’єднують. Ми всі тут заради однієї справи, і це надає сил. Навіть під час короткої відсутності, я не переставав думати про виконання свого обов’язку. Перетин дороги, випадкова зустріч з поліцією, яка виявилася доленосною, – все це призвело до мого швидкого повернення. Я готовий до нових викликів і впевнений, що разом ми здолаємо ворога. Ця історія – нагадування про те, що навіть у моменти особистого відпочинку, відповідальність за свою країну залишається найвищою.