Союзники у Європі виявляють дедалі більшу обережність щодо укладання довгострокових контрактів з американськими виробниками зброї. Ця зміна настроїв пов’язана з побоюваннями, що непередбачувані політичні рішення можуть поставити під загрозу їхню власну безпеку. Зростання оборонних бюджетів у європейських країнах нині супроводжується хвилею недовіри до трансатлантичних партнерів: союзники дедалі більше сумніваються, чи варто повністю покладатися на американське озброєння, враховуючи нестабільність у зовнішній політиці ключового гравця. Його різка риторика щодо Північноатлантичного альянсу, публічні загравання з Кремлем та тимчасове припинення обміну розвідданими з Україною викликали відчуття паніки та невизначеності серед партнерів по Альянсу. Це підкреслює потребу Європи у більшій самостійності в питаннях оборони та безпеки.

Останні візити та заяви високопосадовців, де звучали заклики до країн купувати більше озброєння у визначених виробників, лише загострили напругу. Лідери низки держав, зокрема Франції, Канади та Данії, почали публічно висловлювати занепокоєння щодо ризиків, які несе надмірна залежність від закордонних поставок. Прем’єр Канади Марк Карні відкрито заявив, що його країна більше не бажає витрачати три чверті свого оборонного бюджету на техніку одного походження, а Данія фактично визнала, що купівля стратегічного озброєння за кордоном може створити політичну вразливість. Ці висловлювання свідчать про те, що питання довіри союзників та стабільності поставок зброї стає ключовим у формуванні нової архітектури європейської безпеки.

У центрі занепокоєння — не лише політичні аспекти, а й конкретні питання безпеки та оперативної сумісності. Раптова зупинка обміну даними з Україною, що відбулася з ініціативи минулої адміністрації, змусила оборонні відомства публічно спростовувати чутки про існування “аварійного вимикача” у складних системах, таких як F-35. Цей інцидент став чітким сигналом для європейських урядів: Вашингтон у разі геополітичного конфлікту може обмежити доступ до критично важливих систем, навіть для своїх найближчих союзників. Це ставить під сумнів ефективність спільної оборони та довгострокові плани розвитку збройних сил європейських країн. Відтак, зростає розуміння необхідності розвивати власну оборонну промисловість та зменшувати залежність від іноземних постачальників, аби забезпечити стабільність та надійність поставок озброєння.

Попри сумніви щодо надійності, у Європи досі немає повноцінної та легкодоступної альтернативи таким передовим системам, як винищувачі F-35 чи ракетні комплекси Patriot. Оборонна промисловість Європейського Союзу, що зазнала значного занепаду після завершення Холодної війни, технічно та виробничо не готова повністю замінити американське озброєння в короткостроковій перспективі. Проте, усвідомлюючи ці ризики, деякі країни вже активно інвестують у національні проєкти, розширюють власні виробничі потужності та шукають нові партнерства всередині континенту. Наприклад, спільні ініціативи зі створення нових танків чи винищувачів свідчать про довгострокову стратегію досягнення більшої автономії у сфері оборони. Це, однак, не гарантує повної незалежності від зовнішніх поставок у найближчому майбутньому, підкреслюючи складність переходу та масштаби необхідних інвестицій у європейську оборону.

Самі американські компанії також відчувають зміну настроїв на світовому ринку озброєнь — і активно шукають шляхи для зміцнення партнерств з європейськими фірмами, намагаючись утримати свої позиції на ринку. Але головна причина цього тиску та пошуку нових моделей співпраці полягає у зростаючих побоюваннях, що Сполучені Штати можуть знову продемонструвати непередбачуваність у своїй зовнішній політиці, що негативно вплине на довіру союзників та їхню готовність укладати довгострокові контракти. Питання безпеки Європи та її спроможності самостійно протистояти загрозам стає дедалі актуальнішим, і тому розвиток власної оборонної промисловості розглядається як стратегічний пріоритет.

Європейська оборона: нові реалії та перспективи

Важливо зазначити, що тривалий час міжнародні партнери закликали європейських союзників збільшувати свої інвестиції у власну оборону. Тому інформація з нещодавніх міжнародних самітів про те, що союзники погодилися виділяти значну частину своїх витрат на оборону, є знаковим кроком. За останніми даними, цьогоріч щонайменше дві третини країн-членів досягли або перевищили поріг у 2% ВВП на оборону — це вперше за тривалий час існування Альянсу. Деякі країни, як-от Польща, вже витрачають понад 4% ВВП, демонструючи лідерство серед союзників після США у цьому напрямку. Цей спільний рух до зміцнення оборонного потенціалу Європи є відповіддю на нові геополітичні виклики та прагненням забезпечити більшу стабільність та незалежність у майбутньому.

У контексті цих змін, Європа активно шукає шляхи для зміцнення своєї стратегічної автономії, зокрема через розвиток спільних оборонних програм та інвестиції у передові технології. Це не лише про купівлю зброї, а й про створення міцної основи для інновацій та виробництва, що дозволить континенту бути більш самодостатнім у питаннях безпеки. Підвищення оборонних витрат та переорієнтація на власні виробничі потужності свідчить про глибокі зміни у підходах до європейської безпеки, що формуються під впливом зовнішніх факторів та внутрішніх потреб у зміцненні обороноздатності. Ці кроки є критично важливими для забезпечення довгострокової стабільності та захисту інтересів усього регіону, а також для підтримання балансу сил у глобальній геополітиці. Європейська оборона стає центральним елементом стратегічного планування.

Таким чином, динаміка відносин між європейськими союзниками та основним зовнішнім постачальником зброї значно ускладнилася. Європа прагне зміцнити власну безпеку, зменшуючи залежність від непередбачуваних політичних рішень та активно інвестуючи у свою оборонну промисловість. Це важливий етап у розвитку геополітики та переформатування міжнародних альянсів, що матиме далекосяжні наслідки для глобальної безпеки та балансу сил.