Пан Олександре, враховуючи помилки, які Захід робив у 2008-му з Грузією та у 2014-му з Кримом, що зрештою призвело до повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022-му, чи відчуває Європа, що наступною жертвою може стати країна-член НАТО? Які кроки робляться для запобігання цьому?

Перш за все, Європа посилила допомогу Україні. Хоча шок 2022 року був значним, і, як це не дивно, голова німецької розвідки напередодні вторгнення запевняв, що жодного вторгнення не буде, ситуація кардинально змінилася. Німеччина, як один із ключових партнерів, активно постачає озброєння, техніку, боєприпаси та надає економічну підтримку, мобілізуючи ресурси всієї Європи.

Допомога Україні є важливою частиною стримування Росії. Європейці усвідомлюють, що ми знищуємо агресивний потенціал Росії, не дозволяючи їй накопичити сили для широкомасштабної війни проти європейського континенту. Це розуміння закріплене в документах, зокрема, у фінальному документі Саміту НАТО в Гаазі, де Росію визнано загрозою трансатлантичній безпеці. Крім того, європейські країни та США домовилися інвестувати 5% ВВП у власну безпеку, з яких 3,5% спрямовуються на оборону. Також було ухвалено рішення про довгострокову підтримку України оборонними бюджетами європейських країн до 2035 року.

Європейська індустріальна стратегія, прийнята минулого року, передбачає інтеграцію України в загальну європейську оборонну промисловість вже зараз, а не в майбутньому після вступу до ЄС та НАТО. Це є інвестицією Заходу у власну безпеку.

Побоювання щодо можливого зменшення безпекових зобов’язань США спонукають європейців зосередитися на ліквідації прогалин у власних оборонних спроможностях. Для цього активно створюються нові структури та розробляються технології. У контексті потенційного конфлікту між Росією та НАТО, ключову роль відіграватимуть командні структури НАТО, де значна присутність американців є важливою не лише з точки зору військового керівництва, але й технічних аспектів – систем управління військами, планування та космічної розвідки.

Європейці завершують формування власних командних структур для зменшення залежності від США. Також активно нарощуються спроможності у сфері озброєнь. Хоча військово-повітряні сили Європи є досить потужними, наземні сили мають певні прогалини. Європейські країни прагнуть збільшити кількість танків та іншої бронетехніки. Нарощуються інвестиції у виробництво дронів, оскільки характер війни кардинально змінився, і здатність протистояти тисячам дронів одночасно, а також вміння їх використовувати, є критично важливими.

Стратегічне значення має також ядерне стримування. Повідомлення про повернення американської ядерної зброї до Великої Британії є частиною заповнення безпекових прогалин. Велика Британія, як ядерна держава, прагне доповнити свою ядерну тріаду (повітряну, морську та наземну компоненти) повітряною, що проявляється у появі американських бомб на їхній території.

Чи існує ризик, що США за президентства Дональда Трампа можуть обмежити використання американської зброї чи компонентів через небажання вступати в конфлікт з Росією? Чи вигідна Європі співпраця з Україною у спільних оборонних підприємствах?

Така співпраця вже існує, і є розуміння, що в Україні багато що можна зробити дешевше і швидше. Українські дрони, наприклад, мають високу адаптивність, що відзначається західними аналітиками. Можливість перепрошивки дронів двічі на день значно перевищує темпи оновлення технологій у США, де це відбувається раз на квартал. Німеччина вже заявила про інвестиції в українську далекобійну зброю, зокрема, в дрони або гібридні дрони-ракети.

Європейці обрали шлях прямих інвестицій у масштабування українського оборонно-промислового комплексу, розуміючи, що це найправильніший шлях для підтримки України та отримання вигоди від українських розробок і виробництва в майбутньому. Україна може запропонувати технологічні рішення (КБ