Як зазначають військові аналітики, у перші роки повномасштабного вторгнення Іран справді надавав значну підтримку державі-агресору, зокрема через поставки ударних безпілотників типу “Шахед”. Ці дрони відігравали певну роль у кампаніях проти української інфраструктури. Проте, ситуація суттєво змінилася: наразі держава-агресор сама налагодила виробництво цих безпілотників, удосконалила їхні характеристики та значно наростила обсяги власного випуску. Це означає, що Росія вже не має критичної залежності від зовнішніх поставок цих видів озброєнь від Ірану. Таким чином, навіть у випадку повного припинення таких поставок, це не матиме істотного прямого впливу близькосхідного конфлікту на Україну через канал постачання дронів.

Крім того, кілька місяців тому з’являлися повідомлення про можливу передачу Іраном агресору невеликої партії балістичних ракет. Однак, за наявною інформацією, ці ракети досі не були розгорнуті або активно використані на фронті. Це може свідчити або про обмеженість таких поставок, або про наявність певних технічних чи логістичних перешкод для їх застосування. Тому й тут значного впливу близькосхідного конфлікту на Україну через балістичні ракети наразі не простежується. Аналітики вказують, що навіть гіпотетичне збільшення поставок іранських ракет не зможе кардинально змінити ситуацію, зважаючи на масштаби потреби агресора у високоточному озброєнні.

Відносини між Тегераном та Москвою справді поглиблюються, що підтверджується укладенням “Всеохоплюючого стратегічного партнерства”. Цей договір охоплює широке коло питань, включаючи економіку, оборону, енергетику та кібербезпеку. Документ, ратифікований обома сторонами, формалізував спільні військово-політичні інтереси. Важливо відзначити, що попри поглиблення співпраці, цей договір не містить статті про взаємний військовий захист, що обмежує зобов’язання сторін у разі прямого військового конфлікту. Це знижує потенційний вплив близькосхідного конфлікту на Україну у контексті прямої військової допомоги Ірану з боку Росії.

Нещодавні події на Близькому Сході, зокрема операція, спрямована на знищення ядерної інфраструктури Ірану, свідчать про загострення напруженості в регіоні. Ця операція, що передбачала масовані авіаудари по військових та ядерних об’єктах, була мотивована прагненням перешкодити розробці ядерної зброї. Попри очевидне загострення, реакція агресора на ці події виявилася стриманою. Хоча агресор засудив дії, суттєвої військової чи дипломатичної допомоги Тегерану не було надано. Це викликало невдоволення серед прихильників агресора, які очікували більш активної підтримки союзника. Така поведінка агресора додатково підкреслює, що його пріоритети зосереджені насамперед на внутрішніх потребах та веденні війни проти України, а не на прямому втручанні у близькосхідні конфлікти, якщо це не приносить негайної вигоди та не має прямого впливу близькосхідного конфлікту на Україну.

Таким чином, попри глобальну напруженість, прямий та відчутний вплив близькосхідного конфлікту на Україну через зміну балансу сил або перерозподіл військових ресурсів є наразі малоймовірним. Основні джерела постачання озброєнь для Росії вже не залежать від Ірану тією мірою, як це було раніше, а стратегічні інтереси Москви зосереджені на інших напрямках, що знижує ймовірність помітного впливу близькосхідного конфлікту на Україну.

Ця ситуація підкреслює складність сучасних геополітичних взаємозв’язків та важливість розуміння того, як різні конфлікти можуть (або не можуть) впливати один на одного. Україна продовжує зосереджуватися на власній обороні, а світові події аналізуються з точки зору їх потенційного впливу на національну безпеку. Таким чином, аналіз підтверджує обмежений вплив близькосхідного конфлікту на Україну, що є ключовим висновком для розуміння поточної ситуації.

Оцінка ситуації військовими експертами підтверджує, що нинішнє загострення на Близькому Сході, ймовірно, не змінить динаміку на фронті в Україні. Це важливе розуміння для формування стратегій та прогнозування подальшого розвитку подій.