🎉 Із дев’яностим днем народження вітаємо гордість Великої Павлівки – Катерину Василівну Мелешко!

👩‍🌾 Народившись у селянській родині, Катерина Василівна пізнала тягар праці змалку. Життя, і так нелегке, обтяжилося ще більше з початком війни. Батька забрали на фронт, залишивши родину у скруті. Юна Катерина пережила жахіття окупації, пам’ятаючи, як фашисти увійшли в село, і як дивом уникла смерті під час обстрілу в полі. Це були часи, коли її дитячі роки проходили поряд з німецьким штабом, а родина змушена була ночувати у хліві.

👧 Дитинство Катерини було сповнене цікавості до світу, незважаючи на суворі реалії. Радість перемоги була гіркою, адже прийшла похоронка на батька. До того ж, хвороби забрали брата і сестру, залишивши глибокі шрами на серці.

🍞 Голодні повоєнні роки відбилися на все життя. Донині Катерина Василівна інстинктивно змітає крихти хліба зі столу, як нагадування про ті часи.

🏠 Життя тривало. Навчання у школі, допомога матері – так минали дні. Їхня хата, збудована батьками, хоч і була скромною, але була їхнім прихистком. Навіть деревину, заготовлену на будівництво, забрали на громадські потреби, залишивши лише «кілки».

🌾 Закінчивши сім класів, Катерина Василівна одразу пішла працювати у колгосп, аби підтримати матір, адже нестача хліба була постійною проблемою.

🚂 У вісімнадцять років її шлях проліг до Казахстану – освоювати цілинні землі. Поїздка, що мала бути короткою, тривала сім днів. Через брак досвіду, отриману хлібину Катерина віддала рідним, залишивши собі лише половину.

🤝 Прийнята гостинно, вона працювала невтомно. Хоча роботи було багато, але на прожиття вистачало.

🥣 Два роки далеко від дому, працюючи на току, готуючи їжу, а взимку доячи корів, вона не забувала про рідних. Частину заробленого хліба вони змогли отримати за талонами в Гадячі. Туга за домом спонукала її разом із сестрою втекти з цілини, не чекаючи офіційного розрахунку.

🌱 Повернувшись додому, Катерина Василівна долучилася до рільничої бригади. Встигла перекрити дах солом’яний бляхою, але змушена була підписатися на облігації займу, перетворивши зароблене на папірці.

👨‍👩‍👧 Згодом вона вийшла заміж і народила доньку, але сімейне щастя було недовгим – чоловік рано пішов із життя. Катерина Василівна залишилася з матір’ю та дочкою. Довгий час вона керувала рільничою бригадою, і за високі врожаї буряків у 1973 році її нагородили орденом «Знак Пошани». За сумлінну працю вона отримала численні медалі та відзнаки.

🐄 Коли господарство почало розвивати тваринництво, керівництво звернулося до неї з проханням стати дояркою. Вона погодилася, не відмовляючи.

🏡 Катерина Василівна будувала новий будинок, зводила господарські споруди, дбала про освіту доньки, підтримуючи її у педагогічному вузі.

💪 Працювала на фермі невтомно, аж до виходу на пенсію.

🌼 Навіть сьогодні Катерина Василівна активно допомагає по господарству: працює на городі, доглядає двір, вирощує квіти. Вона радіє чотирьом правнукам і часто ділиться спогадами про своє насичене життя.

🎊 Шановна Катерино Василівно! Ваш 90-річний ювілей – це яскраве свідчення незламності духу та гідного проходження життєвого шляху. Ви стали свідком і учасником багатьох історичних подій, працюючи на благо прийдешніх поколінь. Бажаємо Вам міцного здоров’я, любові близьких, радості та заслуженого відпочинку. З ювілеєм!