Річниця перепоховання Тараса Шевченка: Тарасові заповіти та їх значення для України

Тяжкою була зима 1861 року для Тараса Григоровича Шевченка. Перебуваючи в Санкт-Петербурзі, далеко від рідної України, він часто хворів і відчував самотність. Напередодні дня народження, 9 березня, його відвідали друзі. У розмові з художником Григорієм Честахівським Шевченко висловив бажання бути похованим у Каневі, передчуваючи свою смерть. На жаль, 10 березня його не стало.

13 березня Кобзаря поховали у Петербурзі, на Смоленському кладовищі, коштом друзів. Понад дві тисячі людей прийшли попрощатися: студенти, митці, письменники, шанувальники його творчості. У квітні 1861 року уряд дозволив перевезти прах Тараса Шевченка в Україну.

Перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі стало важливою подією для українського самоусвідомлення. Завдяки клопотанню Михайла Лазаревського, прах поета перевезли до Києва, де відбулося прощання. Два дні труна перебувала в Успенському соборі в Каневі, а 22 травня Тараса Шевченка поховали на Чернечій горі.

«Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій»… Друзі та шанувальники знали про бажання поета бути похованим в Україні. Церемонія перепоховання Тараса Шевченка зібрала багато людей.

На фотографіях можна побачити, як селяни копають могилу на Чернечій горі та саму церемонію поховання.

Чернеча гора стала важливим місцем пам’яті. Довгий час це було чи не єдине місце, де ми могли вклонитися. Адже могили Сагайдачного, Хмельницького та Мазепи втрачені. Паломництва на могилу Тараса Шевченка були даниною шани поколінням, які служили Україні.

У 1884 році на Тарасовій горі збудували перший народний музей, а на могилі встановили пам’ятник-хрест.

У 1891 році студенти з Харкова, відчуваючи потребу в спротиві колоніальній політиці, присягнули на могилі Тараса Шевченка поширювати його ідеї. Так виникло Братство тарасівців, серед яких були Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський та інші. Саме в лавах Братства тарасівців зародилась ідея політичної незалежності України.

У 1925 році було створено Канівський державний музей-заповідник “Могила Т. Г. Шевченка”, а в 1939 році споруджено бронзовий монумент.

Відзначення перепоховання Тараса Шевченка є важливим для українського народу. Раніше цей день замовчували, намагаючись знищити нашу історію. 22 травня 1967 року міліція намагалася розігнати людей, які прийшли до пам’ятника Шевченку. У відповідь колона людей рушила до будинку ЦК КПУ з вимогою звільнити затриманих. У 1971 році 22 травня оголосили націоналістичним святом і заборонили участь у ньому. Тільки у 1989 році традицію було відновлено.

Тарас Шевченко – це постать, яка не підвладна часу. Його творчість актуальна для сучасників і майбутніх поколінь. Він є символом незборимої свободи для України. Вшановуючи Кобзаря, ми пам’ятаємо, що він став на захист нації від колонізації. Його послання та одкровення закликають не падати духом і виборювати свою правду.

Сьогодні Україна стоїть твердо завдяки таким співвітчизникам, як Тарас Шевченко, вихованих на його безсмертній душі.

22 травня 1861 року було втілено один із заповітів Тараса Шевченка — поховати його «на Вкраїні милій». Другий заповіт — боротися за волю — продовжують втілювати нащадки.