Інформаційний матеріал до річниці перепоховання Тараса Григоровича Шевченка, видатного українського поета та мислителя, є надзвичайно важливим для національної свідомості. Тарасові заповіти, його ідеї та творчість, залишаються актуальними й сьогодні, надихаючи українців на боротьбу за свободу та незалежність. Тяжкою була зима 1861 року для Тараса Григоровича. Перебуваючи далеко від України, в Санкт-Петербурзі, він відчував самотність і хвороби. 9 березня, у день народження, Шевченка відвідали друзі. Він висловив бажання бути похованим у Каневі. На жаль, 10 березня його не стало.

Поховання Тараса Шевченка відбулося 13 березня в Петербурзі. Друзі та шанувальники, понад дві тисячі людей, провели Кобзаря в останню путь. У квітні 1861 року уряд дозволив перевезти прах Тараса Шевченка в Україну. Перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі стало важливою подією для українського народу. Труну з прахом перевезли до Києва, а потім до Канева, де 22 травня Тараса Шевченка поховали на Чернечій горі.

«Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого…». Церемонія перепоховання Тараса Шевченка зібрала велику кількість людей, які шанували його творчість. На світлинах, що представлені у матеріалі, видно, як селяни копають могилу, та зображено саму церемонію поховання. Чернеча гора стала місцем пам’яті, адже ми не маємо змоги вклонитися могилам багатьох інших видатних українців.

У 1884 році на Тарасовій горі збудували перший народний музей, а на могилі встановили пам’ятник-хрест. Влітку 1891 року студенти з Харкова відвідали Чернечу гору та присягнулися поширювати ідеї Шевченка, створивши Братство тарасівців. Це братство відіграло важливу роль у розвитку українського націоналізму.

У серпні 1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник. Бронзовий монумент Тарасу Шевченку споруджено у 1939 році. Відзначення дати перепоховання Шевченка є важливим для українців. У радянські часи цей день намагалися замовчувати, але традиція вшанування була відновлена у 1989 році. Тарас Шевченко – це постать, яка залишається актуальною для сучасників і майбутніх поколінь. Його творчість є символом незборимої свободи.

Він став на захист української нації від колонізації. Сьогодні ми відчуваємо силу і заклик до боротьби у його творах. Україна стоїть твердо на своїй землі завдяки таким особистостям, як Тарас Шевченко. 22 травня 1861 року було втілено один із заповітів Тараса Шевченка. Другий заповіт – боротьба за волю – продовжують втілювати нащадки.