Вступ

Історична довідка

1 жовтня в Україні відзначається День захисників і захисниць. Це свято, запроваджене у 2014 році, вшановує мужність та героїзм усіх, хто боронить незалежність і територіальну цілісність України. Воно тісно пов’язане з українською традицією вшанування Покрови Пресвятої Богородиці, яку козаки вважали своєю покровителькою. Сучасні захисники і захисниці України продовжують цю славетну традицію.

Український інститут національної пам’яті підготував комплексні інформаційні матеріали, присвячені цьому важливому дню, розкриваючи його історичні корені та сучасне значення. День захисників і захисниць — це нагода подякувати тим, хто відстоює нашу свободу, дозволяючи нам жити, працювати, творити та виховувати дітей. Ми вшановуємо як сучасних воїнів, так і героїв минулих епох, чия боротьба заклала основу сучасної державності.

Підтримка українського війська, яке стало одним із найбоєздатніших у світі, є обов’язком кожного громадянина. Воно виступає щитом не лише для України, але й для всієї Європи. Важливо пам’ятати про спадковість поколінь захисників, що відображено навіть у сучасній військовій символіці та гаслах. Віра в перемогу нинішніх захисників підкріплюється історією їхніх попередників, які боролися за незалежність у різні епохи.

Ключові повідомлення

День захисників і захисниць — це свято тих, хто оберігає нашу державу. Кожен українець має можливість дякувати тим, хто на передовій, підтримуючи їх та наближаючи перемогу. Ми вшановуємо героїв минулих і теперішніх часів, підкреслюючи нерозривність українських військових традицій. Сучасне українське військо, здобувши високий рівень довіри, продовжує захищати не лише Україну, але й європейські цінності. Тяглість поколінь українських воїнів, від козаків до сучасної армії, демонструє незламний дух нації.

Історична довідка: Від Русі до сучасності

Військо Русі (IX–XIV століття): Основою війська були професійні дружини князів та бояр, доповнені народним ополченням. Використовували різноманітне озброєння, від мечів до бойових машин, та мали піхоту, кінноту і флот. Середня чисельність війська становила 15-20 тисяч воїнів.

Військо Великого Князівства Литовського та Руського (середина XIV – середина XVI століття): Основними тактичними одиницями були корогви. Розвивалася артилерія та вогнепальна зброя. Важливі перемоги включають битви на Синіх Водах (1362) та під Грюнвальдом (1410).

Козацьке військо (кінець XV – XVIII століття): Цей період ознаменувався формуванням універсального воїна, готового до будь-яких викликів. Основною одиницею стала ватага, а пізніше – полки та сотні. Козаки майстерно володіли як вогнепальною, так і холодною зброєю, здійснювали успішні походи, зокрема під Хотином (1621) та в битві під Конотопом (1659).

Українські Січові Стрільці (1914–1918 роки): Після столітньої перерви українське військо відродилося як Легіон Українських Січових Стрільців. Вони брали участь у запеклих боях проти російських військ у Карпатах, зокрема за гору Маківку.

Військо доби Української Революції (1917–1921 роки): Формування національних збройних сил відбувалося на тлі складних політичних подій. Створювалися сердюцькі дивізії, корпус Скоропадського, добровольчі загони. Важливими були бої під Крутами (1918) та операції Галицької армії.

Карпатська Січ (1938–1939 роки): Парамілітарна організація, що захищала Закарпаття. Незважаючи на обмежене озброєння, січовики героїчно боронили Карпатську Україну від угорських військ.

Українська Повстанська Армія (1940–1950-ті роки): УПА діяла як регулярна армія, поділена на військові округи. Вояки використовували трофейну зброю та відзначилися у боротьбі проти окупантів, продовжуючи визвольний рух.

Тематичні ресурси та матеріали Інституту

Український інститут національної пам’яті пропонує низку ресурсів для поглибленого вивчення історії українського війська та сучасної боротьби. Інтерактивна карта повномасштабного вторгнення Росії в Україну систематизує інформацію про перебіг війни. Методичні рекомендації для місцевих громад допомагають увічнювати пам’ять про учасників та події війни. Інститут також організовує тематичні виставки, як-от «10 років агресії – 10 років спротиву», «Наш Маріуполь», «Україна. Війна в Європі», «Кожен із нас – воїн», «Рашизм – це…», «Комунізм = Рашизм», «Українське військо: 1917–1921», «Проти Голіафа», «Люди Свободи», «Воля України або смерть».

Плакати та видання:

Представлено серії плакатів, що висвітлюють українське військо, його еліту, перші роки війни, а також «Патрони наших вулиць» та «Герої наших вулиць», які поєднують історію та сучасність. Інститут видав брошуру «2014: початок російсько-української війни», а також видання «Без ротації», «Воїни Дніпра: цінності, мотивації, смисли», «Дівчата зрізають коси», «Волонтери: Сила небайдужих», «Капелани. На службі Богу і Україні», «Люди “сірої зони”».

Відеоматеріали, тести та подкасти:

Доступні відеоролики «Герої України. Південь», «Козацьке коріння Донеччини та Луганщини», «Вогонь та Мистецтво: Сага Героїв», «Голоси Революції Гідності», «Голоси УПА», цикл «Нескорені», відеолекції про Армію УНР, документальний цикл про політв’язнів, серія «Люди епохи», відеоісторії «Українська революція 1917–1921 років» та «За що боролась українська повстанська армія?», відеолекції для військових, а також фільми «Жінки, які загинули за Україну» та «Історії місць війни». Інститут пропонує тести на знання історії, а також подкасти, зокрема «На)памʼять».

Рубрики в соціальних мережах:

На сторінках Інституту в соціальних мережах активно діють рубрики: «Героїчні історії російсько-української війни» (#fightforukraine), «Росія вбиває» (#росія_вбиває), «Росія знищує українську культурну спадщину» (#russiaruinsculture), «Загублене дитинство», «Патрони ЗСУ» (#ПатрониЗСУ).

Над матеріалами працювали співробітниці Інституту Ганна Байкєніч та Олена Охрімчук.