28 червня 2025 року Україна святкуватиме 29-ту річницю ухвалення Конституції України – фундаментального нормативно-правового акта, який є Основним Законом України. Цей документ є наріжним каменем нашої державності України, адже він визначає основи суспільного ладу, державний устрій, систему та принципи діяльності державних органів, а також невід’ємні права і свободи та обов’язки кожного громадянина.

Ухвалення та введення в дію Верховною Радою України Основного Закону України 28 червня 1996 року стало ключовим моментом в утвердженні української державності. Ця подія мала величезне політичне та правове значення для становлення української політичної нації та розвитку громадянського суспільства. Міжнародна спільнота, зокрема Венеціанська комісія, високо оцінила українську Конституцію, підтвердивши, що вона відповідає міжнародним стандартам у галузі конституційного права щодо прав, свобод та обов’язків громадян.

Українська Конституція глибоко зорієнтована на гуманістичні ідеали та принципи правової держави у відносинах між суспільством і державою. Ця її особливість зумовлена багаторічним пошуком українцями норм і засад, які б регулювали взаємодію між населенням і владою, незважаючи на колоніальне та тоталітарне минуле. Саме це робить нас невід’ємною частиною Європи, значно відрізняючи від авторитарних режимів. Конституція України закріплює не лише основи суспільного ладу та державного устрою, але й гарантує права і свободи людини, регулюючи ключові відносини між державою та суспільством.

Для українців Конституція є не просто ядром національної правової системи, а й потужним моральним орієнтиром. Вона символізує наші права і свободи, гідність, цінності, а також незламну стійкість та нескореність українського народу. Сьогодні, в умовах повномасштабної агресії та численних злочинів окупантів, ми особливо гостро усвідомлюємо важливість цінностей, закладених у Конституції України, та нагальну потребу їх захисту й збереження для майбутніх поколінь.

Українська Конституція є реальною та дієвою. На противагу цьому, для агресивних режимів, як і для їхніх попередників тоталітарного комунізму, норми їхніх конституцій залишаються формальними та декларативними. Вони не захищають ані власних громадян від обмеження прав, ані інші народи від злочинів агресії. Історичний конституційний процес в Україні завжди свідчив про прагнення до юридичного закріплення на найвищому рівні таких цінностей Українського народу, як демократія, верховенство права, рівність громадян, незалежність і територіальна цілісність власної держави, а також європейський цивілізаційний вибір.

Нам це вдалося, і сьогодні Україна — незалежна, сучасна європейська держава. Положення щодо стратегічного курсу нашої країни на набуття повноправного членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору нині міцно закріплені в нашому Основному Законі. Конституція України, зокрема, чітко визначає, що захист держави, її незалежності та територіальної цілісності, а також повага до її державних символів є священним обов’язком кожного громадянина.

Сьогодні громадяни України, які чинять спротив повномасштабному вторгненню, захищаючи державу від окупанта, виконують свій конституційний обов’язок. Всі ми разом продовжуємо протистояти агресору, який зневажає юридичні норми та міжнародне право. За підтримки закордонних партнерів ми наближаємо нашу Перемогу, за якою обов’язково має настати притягнення до відповідальності держави-терориста.

Історична довідка: Становлення українського конституціоналізму

Український конституціоналізм має глибоке історичне коріння, безперервність та власні унікальні риси. Головні з них – це його розвиток під впливом європейських країн, що першими формували конституційні ідеї, та заснування на засадах прав і свобод людини, верховенства права та демократії. Ці принципи формувалися протягом століть, відповідаючи національному характеру українців, їхньому способу життя, цінностям та суспільним відносинам.

Середньовічна передісторія: від “Руської Правди” до Литовських статутів. “Руська Правда” – перша відома кодифікація права на українських територіях, що почала складатися в XI столітті за князювання Ярослава Мудрого. Вона стала попередником європейських законодавчих актів. Литовські статути (1529, 1566, 1588 років), написані слов’янською мовою, кодифікували право Великого Князівства Литовського, ввібравши правові традиції Русі та середньовічної Європи. Вони встановлювали межі князівської влади та захищали права різних суспільних станів.

Зародження вітчизняної конституційної думки: доба Козацької держави (XVII–XVIII століття). Внутрішній устрій та права козацтва визначали гетьманські універсали та міжнародні договори, як-от Зборівський між козаками і польським королем Яном Казимиром. Березневі статті Богдана Хмельницького регламентували політичне та військове становище України. Важливою віхою став Гадяцький трактат, що передбачав створення Великого Князівства Руського. Найвизначнішою ж подією є Конституція Пилипа Орлика 1710 року – “Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського…”. Це був перший у Європі документ, що обґрунтував право України на державну самостійність та її державний устрій, відображаючи прагнення українців до унормування життя за власними звичаями та законами, враховуючи інтереси всіх станів.

Формування конституційних ідей після втрати державності (кінець ХVІІІ – початок ХХ століть). Після втрати української державності, конституційні проєкти розроблялися видатними діячами, такими як Микола Костомаров (“Книга буття українського народу”), Михайло Драгоманов (“Вільна спілка”) та Георгій Андрузький (“Начерки Конституції Республіки”). Кирило-Мефодіївці декларували ідеї республіканського устрою, демократичного правління та громадянських прав, бачачи ідеал державності у федерації слов’янських народів. На початку ХХ століття на українських теренах сформувалися різні конституційні концепції, серед яких соціал-демократична Михайла Грушевського, консервативна В’ячеслава Липинського, та націократична Миколи Міхновського.

Конституційний процес в добу Української революції 1917–1921 років. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила “Статут про державний устрій, права і вольності УНР”, який, хоч і не набув чинності, став важливим кроком. 13 листопада того ж року ухвалили Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель, що слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Навіть у найскладніші часи з’являлися ґрунтовні розробки українських конституцій, які заклали основи державницької традиції УНР і отримали подальший розвиток у програмних документах Української головної визвольної ради.

Конституційні ініціативи українського визвольного руху ХХ століття. Традиції державного будівництва продовжив 15 березня 1939 року в Хусті Сойм Карпатської України, проголосивши її незалежність та ухваливши два закони зі статусом конституційних. У липні 1944 року відбулися Установчі збори УГВР, яка керувала боротьбою УПА. На цих зборах ухвалили Універсал, Платформу і Тимчасовий устрій, що вважаються важливим джерелом української конституційної думки, спрямованої на консолідацію всіх національних сил та демократичність.

Радянські конституції УСРР / УРСР. Протягом різних періодів було ухвалено чотири радянські конституції, які, хоч і проголошували Україну суверенною державою, насправді були формальним прикриттям колоніального становища та панування тоталітарного режиму. Ці документи були декларативними, не надаючи реальних механізмів для виходу республік зі складу СРСР.

Новітній конституційний процес: шлях до сучасної Конституції України. Він нерозривно пов’язаний із відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося з ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. З розпадом СРСР та прийняттям Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року національна законотворчість активізувалася. Всеукраїнський референдум підтвердив підтримку незалежності, а робота над Основним Законом тривала майже 4 роки, супроводжуючись гострими дискусіями щодо державних символів, мови та статусу Криму. Ці обговорення відобразили протистояння між силами, що тяжіли до радянського минулого, та тими, хто прагнув утвердити незалежну державу.

28 червня 1996 року, після безпрецедентного за тривалістю та напругою засідання, відомого як “Конституційна ніч”, Верховна Рада 315 голосами остаточно ухвалила Конституцію України, що стало історичною віхою в становленні нашої правової держави.

« повернутися