Вшанування Захисників України: Пам’ять, що надихає

29 серпня Україна вшановує День пам’яті захисників, які віддали своє життя за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Ця пам’ятна дата, встановлена Указом Президента України, покликана увічнити подвиг військовослужбовців і добровольців. Держава та суспільство несуть відповідальність за збереження і гідне вшанування пам’яті полеглих героїв. План заходів на 2025 рік, затверджений Кабінетом Міністрів, передбачає розробку інформаційних матеріалів для освітніх закладів, щоби перші уроки нового навчального року були присвячені цій важливій темі, залучаючи ветеранів.

Український інститут національної пам’яті особливу увагу приділяє ролі жінок у боротьбі за незалежність. Українки завжди були активними учасницями подій: від збройного спротиву до забезпечення тилу. У сучасній війні вони проявляють надзвичайну мужність, багато з них нагороджені за бойові заслуги. Понад 4500 жінок отримали відомчі нагороди, а 257 — державні, 9 із них — посмертно.

Ключові моменти пам’яті

29 серпня – це також день, коли у 2014 році відбулася одна з найтрагічніших сторінок російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з-під Іловайська. Ця битва, що розгорнулася на полях із дозріваючими соняхами, стала символом незламності, але й великих втрат. 366 українських воїнів загинули, 429 зазнали поранень, 158 зникли безвісти, а 300 потрапили в полон. Сонях, що символізує життя та стійкість, відтепер є символом цього дня.

Іловайськ – це не лише про трагедію, а й про героїзм та подвиг українських військових, які, попри втрати та обман ворога, не здалися. Ця дата нагадує про підступність агресора та важливість єдності суспільства. Ми згадуємо не лише жертв Іловайська, а й десятки тисяч полеглих з 2014 року, серед яких багато жінок, чий патріотизм та небайдужість стали прикладом боротьби за українську державність.

Сучасні захисниці відіграють дедалі важливішу роль, демонструючи високий професіоналізм. На початок 2025 року понад 70 000 жінок служать у ЗСУ, що є найвищим показником серед армій світу. Ці історії підкреслюють злочинну природу війни та рашизму, розкриваючи суть війни як людської трагедії.

Поки триває воєнний стан, масові зібрання обмежені, але кожен може віддати шану загиблим, відвідавши місця поховань чи підтримавши їхні родини. Після перемоги ми плекатимемо нові традиції пам’яті, називаючи на честь героїв вулиці, висаджуючи меморіальні сквери та створюючи військові меморіали.

Історичний контекст

Початок російсько-української війни пов’язаний з відновленням незалежності України та посиленням тиску з боку Російської Федерації. Прихід до влади Владіміра Путіна ознаменувався поверненням до імперської політики. Росія вдалася до гібридної агресії у 2014 році, розпочавши захоплення Криму, що стало першим кроком у сучасній російсько-українській війні. Ця війна, яка розпочалася 20 лютого 2014 року, стала відповіддю на прагнення України до європейського шляху розвитку, продемонстроване Революцією Гідності.

Бої за Іловайськ в серпні 2014 року стали кульмінацією початкової фази війни. Після провалу плану «Новоросія» та значних втрат російські гібридні сили ввели на територію України регулярні війська. Бої за Іловайськ, що тривали з початку серпня, були стратегічно важливими. Українські підрозділи та добровольчі батальйони намагалися звільнити місто, але зіткнулися зі шквальним вогнем армії РФ. Вторгнення російських військ та оточення українських сил призвело до трагічних наслідків 29 серпня 2014 року, коли були розстріляні колони українських військових, що виходили з оточення за гарантіями безпеки.

Українське жіноцтво у боротьбі

Історично українські жінки завжди брали активну участь у боротьбі за незалежність. Від Олени Степанів, першої української офіцерки, до дисиденток та учасниць національно-визвольного руху. У Другу світову війну жінки служили в армії, працювали в тилу, а в сучасній війні відіграють ключову роль як бойові медики, розвідниці, волонтерки. Їхні історії – це історії мужності, самопожертви та незламності.

Додаток 1. Жіночі історії

Ярина Чорногуз – поетеса, волонтерка, бойовий медик та розвідниця. Її збірки поезій «Як вигинається воєнне коло» та «Dasein: оборона присутності» відображають її досвід на фронті. Вона була нагороджена медаллю «За врятоване життя».

Наталія Бабеуш, «Тьотя Суп», два місяці готувала їжу для дітей та дорослих у підземеллі «Азовсталі», демонструючи надзвичайну стійкість.

Валентина Макаренко, волонтерка і вокалістка, загинула в бою як кулеметниця 4-ї окремої танкової бригади, продовжуючи справу батька.

Марина Гриценко, бойова медикиня 3-ї ОШБр, нагороджена орденом «За мужність» III ступеня, загинула під час виконання бойового завдання.

Додаток 2. Спогади про Захисниць України

Журналістка Вікторія Рощина, закатована в російському полоні, висвітлювала події на окупованих територіях.

Тетяна Кулик, телеведуча та головна редакторка, загинула разом із чоловіком під час обстрілу російським шахедом.

Волонтерка Жанна Каменєва, яка вивозила людей з Бучі, була розстріляна російськими військовими разом із пасажирами.

Додаток 3. Всеукраїнська акція пам’яті «Сонях»

Акція «Сонях» закликає українців виготовляти та носити символічні соняхи як знак пам’яті про загиблих захисників. Соняшник, що символізує життя та стійкість, став символом цього дня.

Додаток 4. Матеріали Інституту національної пам’яті про жінок у боротьбі за Незалежність

Інститут поширює інформацію про героїчні історії жінок через проєкти «Україна – це країна героїв», «Жінки, які загинули за Україну», календарі та плакати «Українські жінки ХХ століття», а також видання «Дівчата зрізають коси» та «Свідчення про війну».

Співробітниці Українського інституту національної пам’яті: Олена Охрімчук, Ганна Байкєніч.