29 серпня Україна вшановує День пам’яті захисників, які віддали життя за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність. Цей день, встановлений Указом Президента, є нагадуванням про героїзм та самопожертву наших військових і добровольців. Обов’язок держави та суспільства – гідно зберігати та передавати пам’ять про полеглих.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів, у 2025 році передбачено низку заходів, зокрема створення методичних матеріалів для освітніх закладів, які рекомендується використати під час першого уроку з залученням ветеранів.

Український інститут національної пам’яті особливу увагу приділяє ролі жінок у боротьбі за незалежність. Українки завжди брали активну участь у захисті Батьківщини: від зброї до забезпечення тилу, від порятунку дітей до збереження пам’яті. Сучасна війна не стала винятком – багато жінок-військовослужбовиць, нагороджених за бойові заслуги, загинули, захищаючи Україну. Понад 4500 жінок отримали відомчі відзнаки, а 257 – державні нагороди за період АТО/ООС, 9 з них – посмертно.

Ключові повідомлення

29 серпня – День пам’яті захисників України, полеглих у боротьбі за незалежність. Ця дата пов’язана з трагічною Іловайською операцією 2014 року, коли російські війська розстріляли українські колони під час виходу з оточення. Українські воїни продемонстрували неабиякий героїзм, але зазнали значних втрат. Події розгорнулися на полях дозрілих соняхів, тому соняшник став символом цього дня, уособлюючи не лише мужність, але й життя.

Під час тих подій на полях із соняшниками загинуло 366 українських воїнів, 429 були поранені, 158 зникли безвісти, а 300 опинилися в полоні. Іловайськ – це символ незламності, чину та подвигу українських військових, які, попри втрати та зраду, не здалися, а продовжили боротьбу.

Цей день також нагадує про підступність та віроломність російського агресора, про те, що переговори з терористами несуть смертельну небезпеку. Цивілізований світ усвідомив, що росіянам не можна довіряти.

Ми згадуємо загиблих в Іловайській трагедії та десятки тисяч полеглих з 2014 року, серед яких багато жінок. Вони захищали українську державність, об’єднуючись патріотизмом і небайдужістю. Їхній подвиг – це боротьба за право українців на власну державу та ідентичність.

Особливу увагу цього року приділено жіночим історіям війни. Через героїзм, волонтерство та турботу про близьких розкривається злочинна природа війни та рашизму. Жіночі історії війни найкраще демонструють її як людську трагедію.

Кількість жінок в українській армії значно зросла, і вони відіграють ключову роль, демонструючи професіоналізм та сміливість на передовій і в тилу. Служачи кулеметницями, розвідницями, бойовими медикинями, вони нарівні з чоловіками забезпечують оборону. Станом на початок 2025 року в ЗСУ служить понад 70 000 жінок, що є найвищим показником у світі.

Україна вже понад 11 років веде боротьбу за свою незалежність, платячи високу ціну. Ми не можемо назвати всіх загиблих поіменно, але наша пам’ять про них буде живою, світлою і дієвою.

Навіть під час воєнного стану, коли масові зібрання неможливі, ми можемо віддати шану полеглим, відвідавши їхні могили чи підтримавши їхні родини.