Вступ

29 серпня в Україні вшановують День пам’яті захисників України, які віддали життя за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Цей день, встановлений Указом Президента України, є днем увічнення героїзму кожного, хто боронив Батьківщину. Наш обов’язок – гідно пам’ятати та шанувати полеглих захисників України.

У 2025 році план заходів із відзначення цієї пам’ятної дати, затверджений Кабінетом Міністрів, передбачає розробку тематичних матеріалів для закладів освіти, які рекомендовано використати під час першого уроку, залучаючи ветеранів. Український інститут національної пам’яті підготував матеріали, що акцентують увагу на ролі жінок у боротьбі за незалежність України.

Українки завжди активно долучалися до захисту держави: брали до рук зброю, забезпечували тил, дбали про дітей та сім’ї, зберігали пам’ять про подвиги. Сучасна війна забрала життя багатьох жінок-військовослужбовиць. Вони відзначені державними нагородами за бойові заслуги, отриманими протягом усієї російсько-української війни, включно з АТО/ООС та повномасштабним вторгненням.

Ключові повідомлення

29 серпня – День пам’яті захисників України. Ця дата пов’язана з однією з найтрагічніших сторінок російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – виходом українських воїнів з оточення під Іловайськом. Бої за Іловайськ у серпні 2014 року стали кульмінаційною подією початкової фази війни, що мала глибокий вплив як на українське суспільство, так і на міжнародні відносини.

День пам’яті обрано невипадково: саме в цей день 2014 року російські війська розстріляли колони українських військових, які виходили з оточення під Іловайськом. Незважаючи на героїчний спротив, українські воїни зазнали великих втрат. Події розгорталися на полях дозрілих соняшників, тому сонях став символом Дня пам’яті, уособлюючи не лише мужність, а й життя.

На полях із соняшником, у так званому “зеленому коридорі”, загинули 366 українських воїнів, 429 зазнали поранень, 158 зникли безвісти, 300 потрапили в полон. Іловайськ – це символ трагедії, але й свідчення української незламності. Наші воїни, попри все, не здалися, а продовжували боротьбу.

Цей день нагадує про підступність російського агресора та небезпеку переговорів з терористами. Цивілізований світ усвідомив, що росії не можна довіряти.

Ми згадуємо загиблих в Іловайській трагедії та десятки тисяч полеглих з 2014 року, серед яких чимало жінок. Вони стали на захист української державності, об’єднані патріотизмом і небайдужістю. Їхні зусилля продовжуються щоденно, виборюючи право українців на власну державу та ідентичність.

Особлива увага приділяється жіночим історіям війни. Через їхній героїзм, волонтерство та турботу про близьких розкривається злочинна природа війни. Жіночі історії війни найглибше показують її як людську трагедію.

З початком війни значно зросла кількість жінок в українській армії. Вони демонструють високий професіоналізм і сміливість на передовій і в тилу, служать кулеметницями, розвідницями, медикинями, водійками, забезпечують логістику. На початок 2025 року в ЗСУ служить понад 70 000 жінок – це один із найвищих показників у світі.

Україна понад 11 років веде боротьбу за незалежність, платячи надзвичайно високу ціну. Хоча точну кількість загиблих і всіх героїчних історій ми ще не знаємо, ми впевнені, що суспільство докладе зусиль, аби загиблі Герої і Героїні залишилися в нашій пам’яті не просто цифрою, а отримали належну шану.

В умовах воєнного стану масові заходи неможливі, проте кожен може індивідуально вшанувати пам’ять загиблих, відвідавши місця їхнього поховання, підтримавши їхні родини увагою, добрим словом і конкретними справами.

Після перемоги ми плекатимемо нові традиції пам’яті: називатимемо вулиці на честь загиблих, висаджуватимемо меморіальні сквери, проводитимемо заходи. Створюються нові військові меморіали, зокрема Національне військове меморіальне кладовище.

Історична довідка

Після відновлення незалежності у 1991 році Російська Федерація не відмовилася від спроб контролю над Україною. Кремль, під керівництвом Владіміра Путіна, відновив практику “збирання земель”, починаючи з Чечні та продовжуючи підбурюванням сепаратистських рухів у колишніх республіках. У 2014 році росія розпочала гібридну агресію проти України, прагнучи переділити кордони держав.

Сучасна російсько-українська війна розпочалася після Революції Гідності, яка відстоювала європейський шлях розвитку України. На Майдані загинула Небесна Сотня. Віктор Янукович, утікши до Росії, закликав Путіна до військового вторгнення.

Росія скористалася тимчасовим вакуумом влади в Україні, розпочавши активну агресію. “Зелені чоловічки” захоплювали адміністративні будівлі та військові об’єкти в Криму. Збройна агресія РФ проти України офіційно розпочалася 20 лютого 2014 року, з порушенням державного кордону України та використанням Чорноморського флоту РФ. Міжнародні суди, зокрема Європейський суд з прав людини, підтвердили контроль РФ над Кримом з 27 лютого 2014 року.

У березні–квітні 2014 року російські спецслужби розхитували ситуацію на півдні та сході України, організовуючи антиукраїнські мітинги та незаконні квазідержавні утворення. Українські патріотичні сили чинили опір, зберігаючи територіальну цілісність держави. Росія приступила до реалізації плану “Новоросія”, захоплюючи східні області. Однак план швидкого “кримського сценарію” провалився завдяки боєздатним частинам Збройних Сил України та добровольчим формуванням.