Історія патронатної родини: тепло і турбота для дітей у складних обставинах

Світлана та Олександр Лосі з Житомира – це не просто подружжя, яке виховує двох дорослих дітей та готується стати бабусею й дідусем. У їхньому житті є ще одна важлива місія – вони є патронатними вихователями. Це означає, що вони тимчасово беруть на виховання дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах, надаючи їм тепло, турботу та відчуття родини. За час своєї діяльності подружжя Лосі подарувало любов і підтримку сімом дітям.

«Ми пройшли спеціальне навчання. Навіть маючи власний досвід виховання дітей, ми дізналися багато нового. Це навчання справді допомогло нам краще зрозуміти специфіку патронатного виховання», – ділиться пані Світлана. Перші патронатні діти з’явилися в їхньому домі у вересні. Це були 11-річні дівчата-близнючки та їхній 9-річний брат. Вони прожили в родині Лосі майже 8 місяців.

«Діти швидко звикли до нас, а ми – до них. Ми проводили час разом: гуляли, навіть їздили в захоплюючу подорож до Закарпаття. Бували моменти, коли було і смішно, і складно. Але кожен день, проведений з ними, був по-своєму цінним. Найкраща нагорода для нас – це бачити, як дитина йде в нове життя, несучи в собі ту любов, яку вона отримала тут», – розповідає Олександр.

Олександр згадує, як один з хлопчиків, який на початку знав лише половину алфавіту, завдяки його щоденним заняттям за 7 місяців навчився читати. Після цього в родині Лосі з’явилися ще четверо дітей. Одна маленька дівчинка, якій було півтора року, вже повернулася до своєї біологічної родини. Наразі в родині перебуває троє дітей. Серед них – дев’ятирічний хлопчик, який має порушення слуху та мовлення. Світлана та Олександр активно допомагають йому готуватися до навчання у спеціалізованому закладі, щиро вірячи, що з належною підтримкою він зможе наздогнати своїх однолітків.

Подружжя Лосі підкреслює, що найважливішими якостями в патронатному вихованні є терпіння, глибоке розуміння та непохитна повага до кожної дитини, особливо коли вона приходить у нову родину зі своїми болями, звичками та недовірою. «Діти дуже тонко відчувають ставлення дорослих. Якщо ти випромінюєш любов, вони неодмінно відкриються тобі», – впевнено стверджує Олександр.

Світлана та Олександр зізнаються, що ця діяльність виявилася набагато важливішою та глибшою, ніж вони могли собі уявити. Вони заохочують усіх, хто відчуває внутрішній поклик допомогти дітям, не боятися. «Патронатне виховання – це не страшно. Існує всебічна підтримка: фінансова, юридична, психологічна. Тож якщо у вас є сили та бажання – спробуйте. Це про можливість віддати частинку себе дітям, зробити їхнє життя кращим», – наголошують вони.