Городище має багату історію, адже колись села як такого не існувало. Люди селилися біля річок та на хуторах. Сучасний куточок Помірки колись був хутором Іванівка. Німці на своїх картах позначали село під цією назвою, що походить від імені Івана, діда Назарука Аркадія, який тут оселився першим.

У 1922 році сім’я Щегельських переселилася з Городища на Іванівку та побудувала хату й клуню. З 1934-1935 років почалося будівництво на Помірках. Першими поселенцями були Корольчук Панаська з сестрою Тетяною, Пуць Каленик та Площинська Марта. Назва Помірки виникла через розміщення хат на відстані одна від одної – помірно.

Корній Щегельський з сином Нечипором та тестем Оксентієм Кривичем вирили глибокий рів довжиною понад 200 метрів. Довкола нього встановили вербові кілки (деревам по вулиці Вербовій понад 100 років). Нечипор казав: «Верби – для саду сорочка». Натягнули дріт, щоб худоба не заходила на город. Німці, трохи підкопавши рів, зробили з нього окоп та вигнали жителів Іванівки в Баїв (евакуація). Після відступу німців люди повернулися, хата Щегельських вціліла, але постраждала пасіка, мед забрали разом з рамками.

Після війни в хаті Щегельських відбувалися вечорниці, адже вона була найбільшою та не згоріла. Німці були неподалік. Коли радянські війська наступали зі сходу, вони змушені були палити хати, щоб бачити німців. Вціліла лише хата Зінькова Павла.

Навпроти хати Щегельських знаходилася парівка, де спочатку молотили зерно. У хаті зробили молочарню – пункт прийому молока, яке збирали після війни. Нестачу компенсували купівлею масла та здачею його за молоко.

Діти з Помірок навчалися їздити на велосипеді, який склав Нечипор. Взимку катались з гірки на санчатах та лижах, влітку крали яблука в Забавців або пускали човники в Мартиному лузі. Діти розважали себе самі, поки батьки працювали в колгоспі.

На початку 1950-х років в хаті Назарук Олени відкрили ясла, куди звозили дітей з усього села. Доглядала за ними та варила їсти Стаднік Надія. Пізніше дітей возили у ясла до Баєва.

Підготувала Неоніла Джаббарова