Історія Віктора Ігоровича Хорєва – це свідчення того, що військова служба для декого є не просто обов’язком, а справжнім покликанням, що формується з дитинства. Він не лише успішно пройшов шлях захисника України, але й знайшов нове покликання, передаючи свої знання та досвід іншим у цивільному житті, зокрема як інструктор з національного спротиву. Ця трансформація стала можливою завдяки його незламному духу та підтримці служби зайнятості.

Ще до початку конфліктів, Віктор Хорєв мав чітке бачення свого майбутнього, пов’язаного зі Збройними Силами України. Після здобуття професійної освіти, він розпочав строкову службу, проте усвідомив, що його місце – саме у війську. Контрактна служба тривала понад 14 років, протягом яких він обіймав різні посади, від старшого пожежника до командира відділення роти авіаційно-безпілотних комплексів. Його бойовий шлях включав службу у 81 десантно-штурмовій бригаді та участь у бойових діях, а під час повномасштабного вторгнення – у 72 механізованій бригаді імені Чорних запорожців. «Ці чотирнадцять років віддав державі, і ні про що не шкодую», – зазначає Віктор, підкреслюючи свою відданість.

Після завершення активної служби за сімейними обставинами, Віктор Хорєв не полишив справу захисту України. Завдяки співпраці з Кропивницькою філією Кіровоградського обласного центру зайнятості, він відкрив для себе нову можливість – стати інструктором з підготовки до національного спротиву. Ця роль дозволила йому залишатися у сфері, яку він глибоко любить, та ефективно використовувати свій бойовий досвід для навчання цивільного населення.

Сьогодні Віктор успішно працює інструктором, насолоджуючись роботою в чудовій команді. Він наголошує на важливості підготовки цивільних громадян до можливих загроз: «Люди повинні знати, як діяти, як допомогти собі та близьким, як контролювати емоції. Бо якщо не контролювати страх – він з’їдає». Його місія полягає в тому, щоб навчити українців бути готовими до будь-яких обставин, адже байдужість у нинішні часи є небезпечною.

Початок викладацької діяльності був непростим, адже спілкування з цивільними вимагало іншого підходу, ніж з військовими. Необхідність знаходити правильні слова та бути більш доступним виявилася ключовою. Успішна перша лекція, активна участь слухачів та захопливий виїзд на полігон надихнули Віктора на подальшу роботу в освітній сфері, навіть розглядаючи можливість роботи з дітьми.

«Я люблю дітей. І вже думав про те, щоб викладати в школі. Мені хочеться передавати знання, ділитися досвідом. Зараз непростий час, і важливо, щоб люди розуміли, як діяти, як захищати себе», – ділиться своїми планами Віктор. Він переконаний, що кожен має боротися за свою безпеку та безпеку своєї країни, перебуваючи на своєму місці.

Ключовою підтримкою для Віктора залишається його родина: дружина, яка завжди поруч, та син, якому він приділяє більше уваги після років служби. Повернення додому стало новим, важливим етапом його життя. «Родина – це головна підтримка. Самому дуже важко. Мене чекали 14 років. І зараз я вдома, з дружиною, з сином. Хоча багато втратив, тепер наздоганяю», – зізнається він. Історія Віктора Хорєва – це не просто розповідь про військову службу, а про реалізацію мрії, пошук нового покликання та важливість людської підтримки. Служба зайнятості стала для нього тим мостом, що допоміг успішно перейти до нового етапу життя, доводячи, що віра, бажання та підтримка можуть кардинально змінити долю.