Незалежність України: Шлях до свободи та демократії
Відновлення незалежності України у 1991 році стало ключовим моментом, що призвело до розпаду Радянського Союзу. Протягом трьох десятиліть незалежного існування, попри численні виклики, Україна демонструвала життєздатність демократичних інститутів на пострадянському просторі, пропонуючи альтернативу авторитаризму. Сьогодні перемога України у війні проти Росії відкриває шлях до свободи і демократичного розвитку не лише для українського народу, але й для народів Російської Федерації, зміцнюючи демократичні засади Європи та світу.

У 1991-му Україна здобула право на самостійність, але відтоді щодня відстоює та втілює її на практиці. Після проголошення Акта незалежності ми чинили опір спробам інтеграції в нові радянські структури, будували власну армію та флот, захищали наш Крим і Севастополь. Москва постійно перевіряла нашу незалежність на міцність, вдаючись до різноманітних методів. Коли стало зрозуміло, що «гібридні» методи неефективні, Росія розв’язала повномасштабну війну.

Незалежність, як повітря, – непомітна, але життєво необхідна. Росія тимчасово окупувала значну частину українських земель, обмежуючи життя її мешканців. На окупованих територіях імперія застосовує старі методи знищення українства: депортації, позбавлення власності, вбивства, катування, русифікацію та деукраїнізацію, проведення незаконних референдумів і поширення цинічної пропаганди.

Ми маємо пройти шлях становлення незалежності до кінця, завершити розпочате в 1991-му. Це означає остаточне визволення всіх окупованих територій та демонтаж імперської системи. Ми прагнемо мирного співіснування з демократичними країнами, як це вже є на заході. Тільки тоді Україна і вся Європа будуть у безпеці. Нескорена незалежна Україна є маяком свободи для поневолених народів і новим імпульсом для європейського духу єднання.

Історичні віхи боротьби за незалежність України

Проголошення незалежності у 1991 році стало кульмінацією багатовікової боротьби українського народу за власну державу. Перша спроба незалежності в ХХ столітті була зроблена 22 січня 1918 року, коли IV Універсалом Української Центральної Ради було проголошено Українську Народну Республіку. Ця держава проіснувала три роки, переживаючи постійну боротьбу за своє збереження. Вже тоді Україна мала всі атрибути держави: чітко окреслені кордони, власне військо, грошову систему, мову та міжнародні відносини.

22 січня 1919 року відбулася знакова подія – об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину державу. Ця злука продемонструвала можливість демократичного об’єднання територій в суверенну державу. Незважаючи на короткочасність існування цієї соборної держави через зовнішні та внутрішні чинники, її приклад надихав подальший український визвольний рух.

Нова спроба державного будівництва припала на 15 березня 1939 року – проголошення незалежності Карпатської України. Тоді звучали слова: «Наша Земля стає вільною, незалежною… і хоче бути українська». Державу довелося захищати від угорської агресії, що робить історію Карпатської України важливою сторінкою боротьби за українську державність.

30 червня 1941 року Організація українських націоналістів (ОУН(б)) проголосила Акт відновлення Української Держави. Цей процес охопив західні області та частину Київщини. У відповідь нацисти розпочали репресії, змусивши ОУН перейти в підпілля та створити Українську повстанську армію (УПА). УПА десятиліттями боролася за незалежність України проти комуністичного режиму.

Прагнення до незалежності визрівало у творчості шістдесятників, дисидентському русі та мільйонах українців. Наприкінці 1980-х – початку 1990-х років стрімко розвивався масовий національно-демократичний рух, на який вплинула Чорнобильська катастрофа. Вибори 1990 року до Верховної Ради УРСР та місцевих рад принесли значний успіх Демократичному блоку, посиливши голос незалежності. 16 липня 1990 року Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.

Серпневий путч 1991 року в Москві став поштовхом до прискорення процесу незалежності. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, підтверджуючи тисячолітню традицію державотворення. 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90,32 % виборців підтвердили Акт незалежності, закріпивши її як незворотний факт історії.

Методи РФ щодо підриву української незалежності

З початку 2000-х років, з приходом до влади Володимира Путіна, Росія почала агресивну політику, спрямовану на підрив української незалежності. Розпад СРСР був названий Путіним «найбільшою катастрофою століття». Росія вдавалася до провокацій, економічних та інформаційних війн. Конфлікт навколо Криму почався у 1992 році, коли РФ намагалася перешкодити переходу Чорноморського флоту під контроль України та розпочала інформаційні кампанії з метою відокремлення Криму. Спроба будівництва греблі до острова Тузла у 2003 році була прямим зазіханням на українську територію.

Помаранчева революція 2004 року спровокувала спробу Росії розколоти Україну через сепаратистські заклики. Розпочався економічний тиск, зокрема через газовий шантаж, а також посилення контролю російського капіталу над стратегічними галузями. Інформаційна війна мала на меті поглибити розкол у суспільстві.

Російська експансія активізувалася з 2010 року після приходу до влади Віктора Януковича. Підписання так званих Харківських угод продовжило термін перебування російського флоту в Україні, що стало початком спецоперації з встановлення контролю над країною. Активізувалися російські спецслужби, поширювалися міфи про єдність народів та переваги приєднання до Росії.

Путін використовує пропаганду, культ лідера та репресивний апарат для збереження влади. Культурний простір, включно з кінематографом та шоу-бізнесом, працює на просування ідеї «руского міра» та «старшого брата», легітимізуючи втручання у справи сусідніх держав. Росія прагне поглинути Україну, її ресурси та історію, контролювати її ідентичність. Євроатлантичний вибір України є викликом для Путіна, оскільки демонструє успіх демократії, який може підірвати його власну модель правління.

За інформацієют Українського інституту національної пам’яті

« повернутися