👥 Історія 19. «Спогади про війну: Пам’ятаємо! Перемагаємо! 80 років потому»

Спогади Ганни Матвіївни Зай, народженої у 1939 році, дитини війни, мешканки села Боратин, про важкі часи та надію на майбутнє.

«Я народилася у селі Лютина, що належало до Сабиновського району Пряшівської області, тоді ще Чехословаччина. Війну пам’ятаю добре, адже лінія фронту проходила через наше село. Вибухи, стрілянина, ворожі літаки – все це змушувало тремтіти вікна нашої хати. Спочатку повз село йшли німці, деякі навіть заходили до нашої оселі. Мені було 5-6 років, але все відбувалося відносно спокійно, вони ділилися з нами їжею, давали сухий хліб, схожий на рафінад, а ми їм – молоко.

Згодом, коли німці відступали, через село пройшли радянські війська. Наша родина допомагала доглядати пораненого солдата. Пам’ятаю, як одного дня тато вирішив, що треба тікати подалі від бойових дій, бо вибухи були дуже сильні. Мама ж наполягала на тому, що краще вже вдома загинути. На щастя, все обійшлося. Коли дізналися про закінчення війни, радості не було меж. Батько сказав, що нарешті настала тиша. Згодом односельці підтвердили, що війна закінчилася, і всі були щасливі, бо більше не треба було боятися.

У Боратин наша сім’я переїхала в 1947 році, вже після війни. Разом з батьками приїхали семеро дітей, привезли з собою все: одяг, начиння, худобу, зерно. Нас поселили в хаті, де жила дуже добра чешка, яка невдовзі повернулася на батьківщину, залишивши нам багато речей. Дах у будинку протікав, і мама дуже хвилювалася через це, що підірвало її здоров’я. Після війни в Боратині був голод, і якби не наша худоба та зерно, не знаю, як би ми вижили. Інші переселенці часто приходили просити їжу, але ми могли поділитися лише зерном, з якого робили куліш та пекли пляцки. Біля нас був дитячий будинок, де організували школу. Дітей 1937, 1939 і 1940 років народження зібрали у перший клас, бо більшість не знали мови. Сестри відразу після школи пішли працювати, щоб заробити гроші. Одна з них, Маруся, працювала прачкою в дитячому будинку. Носила воду, гріла її на дровах, прала вручну господарським милом, а вихованців було більше ста. Її руки важко описати!

Зараз війна здається набагато страшнішою, ніж тоді. Зброя стала іншою, з’явилися ракети, яких раніше не було. Але війна обов’язково має закінчитися, ми сподіваємось на допомогу європейських країн. Дуже хочеться, щоб наша країна розцвіла і настав довгоочікуваний мир, щоб війна ніколи не повторилася». Спогади про війну – це біль, але і надія на краще.

📝 Підготувала бібліотекар села Боратин Руслана Фурман