«Я народилася в селі Лютина, Пряшівської області, тоді ще Чехословаччина. Війна… Пам’ятаю добре, фронт пройшов через наше село. Вибухи, стрілянина, літаки ворожі – все тремтіло. Спочатку йшли німці. Одного разу зайшли до нашої хати. Мені було 5-6 років, але було спокійно. Вони ділилися їжею, давали сухарі, а ми їм – молоко.

Потім йшли радянські війська. Німці відступали. Наша родина допомогла пораненому солдату. Спогади про війну досі живі в моїй пам’яті.

Одного дня тато вирішив тікати від війни, але мама сказала: «Якщо вже нас поб’є, то в своїй хаті». На щастя, все минуло. Мої дитячі спогади про війну сповнені страху, але й надії.

Коли дізналися про закінчення війни, була велика радість! Тиша… Односельці повідомили, що війна закінчилася. Той день був щасливим, бо більше не треба було боятися. Спогади про війну поступово почали відходити на другий план.

У Боратин приїхали в 1947 році. Мати, батько і семеро дітей. Привезли з собою все: одяг, худобу, зерно. Поселили нас в хату, де жила чешка. Частину будинку займали переселенці з-за Бугу. Дах протікав, і мати дуже хвилювалася. Спогади про війну переслідували її. Голод панував, але худоба і зерно допомогли вижити.

Весна, а садити нічого. Сестра Маруся і брат Михайло збирали картоплю по хатах, щоб було на суп. Люди допомагали, чим могли. У кожній хаті були переселенці. Важкі спогади про війну згуртували людей.

Посіяли зерно, а тут фінагенти заставляють здавати, потім «займ». Держава ніби позичала гроші, але не було чим годувати семеро дітей. Тато продавав телицю, щоб заплатити страховку. Спогади про війну і післявоєнний голод – це важкий тягар.

Біля нас був дитячий будинок, де зробили школу. Звели всіх дітей 1937-1940 років у перший клас. Сестри пішли працювати, щоб заробити гроші. Маруся працювала прачкою в дитячому будинку. Важка праця! Спогади про війну і важку працю сестри – це частина моєї історії.

Сестру завербували на Донбас. Давали паспорт за рік роботи в шахті. Поїхала в Макіївку. Працювала зверху. Потім – у Луцьк, на млин. Носила мішки по 70 кілограм. Спогади про війну і важку жіночу долю.

Зараз війна страшніша. Нова зброя, ракети… Надіємось на допомогу. Хочеться миру і процвітання Україні. Спогади про війну змушують цінувати мир. Нехай ніколи не повториться війна!»