🇺🇦 Історії наших Захисниць

«Манюня» — так побратими кличуть 26-річну Марію з села Біловіж. Мініатюрна, усміхнена, щира. Але нехай не вводить в оману її зовнішність — у цій дівчині більше рішучості, ніж у багатьох чоловіків.

🩺 Коли почалась війна, Марія мала двох малих дітей та стабільну роботу фельдшерки в сільському медпункті. Але залишитись вдома — означало зрадити собі. 💬 «Я ж медик. Я можу рятувати. То чого сидіти вдома?»

📅 16 серпня 2023 року, Марія підписала контракт і вже за кілька днів опинилась на Оріхівському напрямку. Вона виїжджала на евакуації, чергувала в підвалі, надавала допомогу і військовим, і цивільним.

Найбільше запам’яталась історія чоловіка, якого вона капала вперше. Його звали Василь Кирилович. 💬 «Він боявся, сміявся, дякував. А потім… загинув. І все. А мав уже звільнятись. Два місяці не дожив до пенсії».

💬 «Я знала, що роблю. Я — єдина жінка з мого села, яка пішла воювати. Але підтримка була. І від волонтерів, і від батька, і від деяких моїх односельців. Люди навіть генератори передавали. А діти… дзвонять щодня: “Мамо, коли ти приїдеш?” А я кажу: “Скоро, доці”. Хоч сама знаю — не скоро».

🪖 Зараз Манюня служить у 2 батальйоні 104-ї бригади «ГОРИНЬ». Марія пройшла навчання бойового медика, отримала ВОС, відкрила в собі сили, про які навіть не здогадувалась: 💬 «Я підняла 100-кілограмового чоловіка. Стріляю з автомата. Катетери ставлю, хоч посеред ночі. Просто береш — і робиш».

⛵ Її бажання прості та щирі: «це — моя країна. Я за неї стою. Я хочу просто зібрати родину, сісти з дітьми за стіл, поїхати на море, з’їсти кукурудзу й пахлаву, повести їх у зоопарк. Дати їм спокійне дитинство».

🗣 На питання, що для неї найскладніше, Марія відповідає без пафосу: 💬 «Та нема нічого складного. Папірці — значить папірці. Стріляти — значить стріляти. А найбільше подобається, що мною пишаються. Що я справді допомагаю людям. І знаю — я на своєму місці».

💙💛 Ми пишаємося Героїнею нашої громади. Марія — приклад сили українських жінок, а її шлях додає нам усім віри та наснаги йти до Перемоги разом!