ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ВАСИЛЬ ПРІДКА

Бог, родина та спорт – ось основні життєві орієнтири 50-річного прикордонника Василя Прідки із села Рошнів. Його історія – це розповідь про справжнього патріота, люблячого сім’янина та відданого захисника України.

Народився Василь 19 січня 1973 року в селі Побережжя. З дитинства він вирізнявся добротою, слухняністю та чуйністю. Допомагав батькам по господарству, мав багато друзів. У школі особливу увагу приділяв українській мові, літературі та фізкультурі. З юних літ захоплювався футболом, брав участь у сільській команді, а також знаходив задоволення у риболовлі на Дністрі. У 1990 році, після закінчення школи, Василь розпочав трудову діяльність у колгоспі, щоб підтримати матір, адже батько захворів. Він здобув професію тракториста в Єзуполі та сумлінно працював.

У 1991 році Василь Прідка пішов на строкову службу в армію, де займався діловодством. Після повернення батько помер, і Василь знову взяв на себе відповідальність за підтримку матері. Він продовжував працювати у колгоспі, згодом виїжджав на заробітки за кордон, а також працював на будівництвах в Івано-Франківську. Доленосна зустріч з майбутньою дружиною Галиною відбулася завдяки її дядькові. «Василь з дядьком прийшли пообідати до ресторану, де я працювала. Відтоді він почав часто заходити, подарував перстень…», — згадує пані Галина. Так почалася їхня історія кохання.

Після одруження Василь та Галина оселилися в селі Рошнів. Василь багато працював, дбав про господарство. У неділю він співав у сільському церковному хорі. Отець Микола Данилюк, настоятель храму Архистратига Михаїла, згадує Василя як надзвичайно привітну, щиру та жертовну людину, завжди готову прийти на допомогу. Одного разу, у спекотний літній день, Василь приніс до церкви вентилятор, щоб хористам було комфортно. Футбол залишався його пристрастю. Василь не лише грав, але й став кваліфікованим арбітром. Попри прохання дружини відпочивати, він не міг відмовитися від улюбленої справи – після відвідин храму та обіду вирушав на гру зі свистком та секундоміром.

Стосунки Василя із сином дружини, Андрієм, були особливими. Чоловік полюбив хлопчика як рідного батька. Він водив його до школи, допомагав з навчанням. Андрій ділився з Василем своїми мріями та переживаннями, як зі старшим другом та наставником. «Василь був неймовірно добрим. Коли я мала операцію, він день і ніч був біля мене, піклувався, як про маленьку дитину. Його любов та підтримка допомогли мені швидко стати на ноги. Він також завжди допомагав моїм батькам, був наче «сімейний лікар», — розповідає пані Галина.

З початком повномасштабного вторгнення першим мобілізували старшого брата Василя, Михайла. Сам Василь долучився до лав Збройних Сил 26 жовтня 2022 року, ставши на захист України у складі першого прикордонного загону Державної прикордонної служби. Під час служби він постійно заспокоював рідних, телефонуючи та кажучи: «У мене все добре. Я — живий!».

У лютому 2023 року Василь Прідка встиг побувати вдома у відпустці. «Він наче відчував, що більше не повернеться живим, бо відвідав усіх своїх родичів», — з сумом згадує дружина. 25 березня 2023 року біля міста Бахмут на Донецькій області, обороняючи Україну, боєць натрапив на розтяжку та отримав смертельне поранення. Його терміново доправили до госпіталю в Дніпрі, куди одразу поїхала дружина. Там їй повідомили, що Василь у комі, і його транспортують до лікарні Феофанія у Києві. На жаль, воїн не вийшов з коми та помер 4 квітня 2023 року. Захисника України поховали в селі Рошнів. Посмертно його нагороджено медалями «Захиснику Вітчизни» та «Лицар бойового чину». На фасадах школи та адмінбудівлі старостату в селах Рошнів та Побережжя встановлено пам’ятні дошки на честь Героя.