ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: МИКОЛА ВОЛОСЯНЧУК

Вірний честі та присязі

Це історія про 29-річного Миколу Волосянчука, солдата гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», родом із села Милування. Його життя, сповнене відданості та мужності, стало прикладом для багатьох.

Микола Волосянчук народився 16 грудня 1993 року. З дитинства він вирізнявся добротою та світлим характером. «Ріс доброю та світлою дитиною, був єдиним сином у батьків. Добре навчався у Милуванській та Рошнівській школах, мав багато друзів. Усім старався допомогти, вислухати, зрозуміти», — з теплотою згадує його мати. Його прагнення до миру та примирення проявлялося вже тоді: він намагався залагоджувати будь-які суперечки, що виникали між односельцями та друзями.

Після школи Микола здобув фах офіціанта в Івано-Франківському технікумі ресторанного сервісу й туризму. Він завжди залишався веселим, життєрадісним і товариським, ставився до життя з гумором. Друзі та знайомі згадують його як людину, яка завжди готова була підтримати словом, ділом, а іноді й коштами, хоча сам Микола не жив у розкошах. Особливу любов він відчував до матері, намагаючись постійно дарувати їй приємні сюрпризи. Спочатку це були дитячі подарунки, а згодом – кошти на новий одяг, адже він хотів, аби його ненька завжди чудово виглядала, бо вона була для нього найкращою та найближчою.

Микола Волосянчук працював за фахом у карпатських ресторанах, деякий час жив в Одесі. Після повернення додому працював на металобазі, а згодом став завідувачем складу. Коли почалася повномасштабна війна, Микола, маючи досвід служби в Національній гвардії (2015-2016 рр. у Харкові, де був старшим стрільцем), одразу ж зголосився стати на захист України. Він був резервістом, але його патріотичний обов’язок покликав його на передову.

Восени 2022 року, попри погіршення стану здоров’я, через яке він потрапив до госпіталю, Микола повернувся на фронт. Його мужність та відвага були беззаперечними. На жаль, воїн загинув поблизу Білогорівки на Донеччині. З 31 січня 2023 року він вважався зниклим безвісти. Трагічну звістку батькам повідомили 2 лютого. Наступного дня вони вирушили на Дніпропетровщину для здачі ДНК, щоб мати змогу впізнати свого сина, якщо його тіло буде знайдено. Мати Героя, Іванна Волосянчук, впізнала тіло сина за татуюваннями, хоча воно було обгоріле.

Героя поховали в рідному селі Милування 12 лютого 2023 року. На фасаді сільської гімназії встановлено меморіальну дошку на честь Миколи Волосянчука, як данину пам’яті його подвигу. На знак глибокої шани та любові до сина, Іванна та Михайло Волосянчуки профінансували реставрацію іконостасу сільського храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ, де свого часу хрестили їхнього сина. Цей вчинок став ще одним свідченням безмежної любові та пам’яті про сина-героя.