Історії нескорених: Роман Бендак – світла пам’ять

Чесний, дисциплінований, працьовитий… Ці слова найкраще описують Романа Бендака, 48-річного уродженця Рахова та жителя Тисмениці, чиє життя обірвалося надто рано. Його історія – це шлях справжнього патріота, люблячого чоловіка та батька, чия пам’ять живе у серцях тих, хто його знав.

Дитинство та юність: зерна майбутнього героя

Роман народився 22 квітня 1974 року в мальовничому містечку Рахів, що на Закарпатті. Виріс у родині вчителів, оточений любов’ю та турботою. Змалку проводив багато часу з дідусем і бабусею, які прищепили йому любов до природи Карпат та розповідали про події Другої світової війни. Вже у шкільні роки Роман проявляв різнобічні таланти: захоплювався малюванням, фотографією, а також розведенням кроликів, за що неодноразово отримував грамоти.

«Мій майбутній чоловік також добре вчився, брав участь в олімпіадах з математики, займав призові місця. У 7 класі йому навіть запропонували навчатися у спеціалізованій математичній школі в Києві», — з теплотою згадує Надія Бендак, дружина Героя. На жаль, батьки не змогли відпустити сина так далеко.

Шлях до служіння: від заробітків до військової присяги

У 1991 році Роман закінчив школу зі срібною медаллю. Планував вступати на юридичний факультет, але обставини склалися інакше. Потрібно було допомагати родині, тому Роман разом із батьком вирушив на заробітки. У 1992 році його призвали до армії, де він служив у Севастополі, у Чорноморському флоті, як морський піхотинець. Він став свідком розподілу флоту під час Кримської кризи 1992-1994 років, а його батальйон займався охороною периметра під час заворушень.

Після служби Роман продовжив працювати за кордоном. З 1994 по 1997 рік він працював на металургійному заводі в чеському місті Челаковіце. Паралельно заочно навчався в Тернопільській академії народного господарства на спеціальності «Банківська справа». Саме на першому курсі він зустрів свою майбутню дружину Надію.

Родина – головний пріоритет

«Ми вчилися з Романом у паралельних групах. Згодом він поїхав за кордон на роботу, але ми домовилися, що він писатиме курсову на тему, яку я досліджувала. Через три місяці він приїхав до мене в Івано-Франківськ. Так почалася наша дружба», — розповідає Надія Бендак. Їхні стосунки швидко розвивалися, і 2 серпня 1997 року вони одружилися. У липні 1998 року у пари народився первісток Володимир, а через чотири роки – другий син, Олександр.

«Для Романа діти були сенсом життя, сонцем, повітрям, небом, чимось таким, без чого не можна жити», — ділиться пані Надія. Сини з любов’ю згадують батька: «Наш тато — неймовірний, він був не лише батьком, а й другом, авторитетом, на якого хотілося бути схожим. Ми — його продовження, а він був нашою опорою, навчав нас усього, що вмів та знав». Олександр додає: «Тато вчив нас бути дисциплінованими, чесними, завжди відповідати за свої слова та вчинки».

Кар’єра та громадська діяльність

З 1998 по 2012 рік Роман успішно працював регіональним менеджером на ТОВ «ПК «ЕКОПРОДУКТ», неодноразово отримуючи відзнаки «Менеджер року». Він був ініціатором та директором Прикарпатської чайної компанії. У 2013 році розпочав новий проєкт, пов’язаний з роботою на Цейлоні, куди неодноразово літав.

Попри зайнятість, Роман завжди знаходив час для родини та домашніх справ. Він також був активним учасником Помаранчевої революції та допомагав знайомим і друзям під час АТО/ООС.

Останній бій: подвиг Героя

На момент повномасштабного вторгнення Роман Бендак перебував у Львові. Він негайно повернувся додому, взяв військовий квиток і з’явився до військкомату. Навчання проходив на Прикарпатті, в Яворові та Луцьку. Служив у 63-ій окремій механізованій бригаді водієм-слюсарем ремонтного взводу артилерійського озброєння. На фронті отримав позивний «Матрос». Роман воював на Херсонщині, Миколаївщині, Донеччині. Завжди ділився закарпатськими стравами з побратимами, підтримував чистоту та порядок, піклувався про тварин.

Життя Героя обірвалося 25 січня 2023 року неподалік села Іванівське на Донеччині. «Наші останні розмови були дуже короткими», — тихо каже дружина. 23 січня, повернувшись з позиції, він повідомив, що дуже стомлений і сильно болять ноги. Попри це, наступного дня Роман вирушив на позачергове бойове завдання, розуміючи важливість участі кожного, навіть попри втому. Він загинув від вибухової хвилі.

Поховали Романа Бендака в Тисмениці. На фасаді школи в Рахові та Народного дому в Тисмениці встановлено анотаційні дошки на його честь. Посмертно Романа Бендака представлено до нагородження орденом «За мужність ІІІ ступеня». Його пам’ять житиме вічно.