Історія нескореного воїна: Іван Заник – сапер-Герой із села Красилівка, який сказав: «Як треба, буду захищати Україну».

Іван Заник народився 3 липня 1986 року в багатодітній родині Ольги та Михайла Заників. Він був четвертою дитиною та першим сином у сім’ї, де зростали три сестри: Мар’яна, Оксана та Леся. Батько, Михайло, працював водієм у колгоспі, а мати, Ольга, дбала про велику родину. Згадуючи дитинство Івана, мати каже: «Іванко був дуже доброю, слухняною та працьовитою дитиною. Змалку дуже любив тварин, часто приносив додому безпритульних котиків і собачок. Добросердечні батьки, маючи багато дітей, приймали всіх».

У школі Іван захоплювався трудовим навчанням, а здобуті вдома і в школі навички стали в пригоді під час роботи. Хлопець швидко вчився виконувати різноманітні будівельні та ремонтні роботи. Разом із братами та сестрами Іван часто їздив до бабусі по матері в село Виноград. Бабуся, яка у 1940-1950-х роках була зв’язковою УПА, розповідала про боротьбу українців проти «сусідів з півночі». Іван уважно слухав ці історії, йому було шкода бабусю та мільйони українців, які страждали від росіян-загарбників.

Після 9 класу Іван вступив до Івано-Франківського професійно-технічного училища №13, де здобув фах автослюсаря. Мати пригадує, що вибір професії був усвідомленим, адже Іван допомагав батькові ремонтувати автівки. Вдома він навчився добре куховарити, що згодом відзначили і його колеги під час роботи у Києві. Іван прагнув працювати та щодня вчитися чогось нового.

Хоча Іван міг би продовжити навчання в технічному університеті та стати інженером, він вирішив допомогти родині, аби батькам було легше забезпечувати молодших братів і сестер. Під час Революції Гідності Іван не пішов на роботу, а був на Майдані разом з іншими заробітчанами. В Івано-Франківську, куди він їздив на заробітки, у 2009 році Іван зустрів свою майбутню дружину Тетяну, яка працювала перукаркою. Після одруження у Заників народилося двоє синів: Денис і Данило. Для Івана та його батьків сини стали справжніми зірками. Чоловік почав працювати ще більше, аби забезпечити родину.

Після повномасштабного вторгнення Іван Заник, який ніколи раніше не служив, заявив: «Коли треба піти захищати Україну, я піду». У червні 2023 року його мобілізували. Пройшовши навчання на полігоні в Рівному, він потрапив на фронт у складі 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ» як старший сапер. Його бойовий шлях розпочався у Лимані на Харківщині, а згодом продовжився боями на Донеччині та Луганщині.

Під час короткої відпустки мати помітила, що здоров’я сина погіршилося, і що він мав поранення, про які не розповідав. «Я радила синові підлікуватися, але він не погоджувався. Іван постійно був на зв’язку з побратимами, він не міг їх залишити», – говорить мати воїна.

14 серпня 2024 року Іван Заник востаннє розмовляв з матір’ю. Він повідомив, що йде на позицію, пообіцяв зателефонувати згодом і сказав: «Мамо, бережи моїх дітей! Дай мені слово, що зробиш це». Мати згадує, що син ніколи раніше нічого подібного не говорив.

15 серпня 2024 року Іван Заник загинув біля села Неліпівка на Донеччині під час виконання бойового завдання. Він залишився на позиції з молодими, недосвідченими солдатами, побачивши, що на зміну мали прийти вони. Ворог виявив їхню позицію, розпочавши скиди з дронів та обстріли з танків. Поховали Героя у його рідному селі Красилівка. Побратими згадують Івана як безстрашного воїна, який завжди був у перших рядах, і загинув як справжній Герой. Посмертно Івана Заника нагороджено медаллю «Хрест свободи». На фасаді ліцею у селі Старі Кривотули, де він навчався, встановлено меморіальну дошку на його честь. Родина захисника активно допомагає українським воїнам.