ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ІГОР ВОЙТИШИН
Із честю, болем та гіркотою
(розповідь про 34-річного тероборонівця Ігоря Войтишина, воїна із села Чорнолізці)

Народився 16 липня 1989 року у селі Чорнолізці в родині священника Богдана Войтишина та його дружини, Ганни Мороз, яка працювала на хутровій фабриці в Тисмениці. У сім’ї було троє синів: Федір, Ігор та Богдан. «Коли Ігореві було два роки, ми переїхали на Городенківщину, в село Колінки. Я там служив на парафії, — розповідає отець Богдан, батько Героя. – Мій середульший син музику любив, був щирим і добрим. Початкову школу закінчив у Колінках. У Городенці навчався грати на баяні». Згодом отця Богдана перевели у село Олієво-Королівка.

У школі Ігор любив українську мову і літературу та, звісно, музику. Щоправда у музичній школі далі вчитися не захотів. «Син допомагав нам по господарству, любив куховарити, — продовжує батько воїна.— Після закінчення школи навчався в Івано-Франківську у професійному училищі №15 на маляра-штукатура. Хоча я хотів, аби він став священником, бо в нього був музичний слух, міцний сильний голос та добрий характер. Проте, аби стати священником, потрібне покликання, а воно в сина було до робітничого фаху».

У 18 років Ігор одружився із односельчанкою Марією, яка працювавла медсестрою. У пари народилася донька Богдана. Молодий чоловік багато працював, їздив закордон на заробітки. На жаль, родинне життя в Ігоря Войтишина не склалося: чоловік розлучився. Згодом працював в Україні та за кордоном. Коли почалося повномасштабне вторгнення, був в Італії, та повернувся додому. У березні 2023 року чоловіка мобілізували, На навчаннях був у Делятині. На фронт потрапив у складі 75-го батальйону 102-ї окремої бригади Сил ТрО Збройних Сил України.

Воював у Запорізькій області. Був водієм першого протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки. Під час виконання бойового завдання поблизу Гуляйполя воїна сильно контузило. Лікувався у запорізькому госпіталі. Захисника України духовно підтримували капелани, священники ПЦУ: Федір та Василь Морози. За словами тітки Катерини Дем’яник, Ігор Войтишин після лікування був у рідному селі, то казав: «Ті, хто зараз удома якби хоч на один день потрапили на війну, то в них би змінилося життя».

10 лютого 2024 року він мав повернутися на фронт. Та 12 січня 2024-го року серце воїна зупинилося удома. Похований у Чорнолізцях. Посмертно нагороджений медаллю Івано-франківської обласної ради «Лицар бойового чину» та медаллю «За заслуги перед Городенківщиною». У Чорнолізцях на фасаді місцевого ліцею є анотаційна дошка воїну. Пам’ятні знаки на честь Героя є в Олієво-Кооролівці та в Угорницькому Спасо-Преображенському монастирі ПЦУ.