ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ”: ІГОР МАРЧАК

«Я тут для того, аби ви жили спокійно». Ці слова належать Ігорю Марчаку, 42-річному старшому стрільцю легендарної «десятки», який назавжди залишиться у пам’яті як справжній герой із села Красилівка. Ця історія — це згадка про його життя, відданість та жертовність заради майбутнього України.

Майбутній захисник народився 20 серпня 1981 року в Красилівці, у родині Марії та Василя Марчаків, які працювали на цегельному заводі. Ігор був найстаршим серед трьох дітей, маючи молодшого брата Романа та сестру Оксану. Його мати, пані Марія, згадує сина як спокійну дитину, що обожнювала футбол та завжди захищала сестру. Після розлучення батьків у 1987 році, Ігор Марчак став справжньою опорою для родини, взявши на себе відповідальність за молодших та допомагаючи матері у всіх господарських справах – чи то на городі, чи на подвір’ї, чи в хаті.

Навчання Ігоря Марчака проходило у Старокривотульській школі, де він виявляв неабиякі здібності до малювання. Мати навіть мріяла про художню кар’єру для сина, але Ігор обрав робітничий фах. Він вступив до Отинійського професійного училища разом із друзями, здобувши спеціальність електрогазозварювальника. У 1999 році Ігор був призваний до лав Збройних Сил України, де служив у Львові та Рівному. Після армійської служби він вирушив за кордон на заробітки, працюючи на будівництві з надією назбирати кошти на власне весілля з коханою Лілею.

У 2003 році Ігор та Лілія одружилися. Після весілля Ігор Марчак більше не їздив на чужину, а працював удома, у складі бригади робітників, займаючись огорожею обійсть. Його професія зварювальника була затребуваною, і роботи завжди вистачало. На жаль, сімейне життя не склалося, і Ігор повернувся до батьківського дому, де продовжував сумлінно працювати та підтримувати матір. У вільний час він захоплювався розведенням кролів та голубів, особливо люблячи птахів. Ігор Марчак годинами шукав інформацію про них в Інтернеті та насолоджувався, коли пернаті злітали у мирне небо. Багато часу він присвячував своєму похреснику Віталію, з яким ходив на риболовлю та в ліс, створюючи теплі спогади.

Коли розпочалася АТО/ООС, попри свій досвід служби, Ігоря Марчака не взяли до війська. Натомість, захищати Україну вирушив його молодший брат Роман, який не мав військової підготовки. З початком повномасштабного вторгнення, у військкомат першим зателефонували знову Романові. «Мене тоді вдома не було. Ігор слідом за братом почав шукати свої документи та військовий квиток,— згадує пані Марія. — Вони обоє пішли служити». Брати Марчаки служили разом у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Ігор Марчак став старшим стрільцем у 109-му батальйоні. У травні 2022 року він приїхав у короткострокову відпустку, після чого вирушив на Донеччину, де воював під Бахмутом – однією з найгарячіших точок на фронті.

Марія Марчак розповідає, що її старший син завжди телефонував їй перед виходом на бойові завдання, промовляючи ті ж самі слова: «Я тут для того, аби ви жили спокійно». Він також попереджав, що зв’язок з ним може бути відсутній протягом кількох днів, а іноді й 2-3 тижнів, що викликало велике занепокоєння. Проте Ігор Марчак завжди знаходив можливість написати або зателефонувати. Цікаво, що під час війни Ігор продав та роздарував своїх голубів, турбуючись про те, щоб за птахами добре доглядали. Це свідчить про його глибоку відповідальність та чуйність.

Трагічна звістка про загибель Ігоря Марчака надійшла з Донеччини. Воїн загинув 6 січня 2023 року біля села Роздолівка Бахмутського району. Останній раз він телефонував матері 2 січня, а братові, який перебував удома на лікуванні, — 5 січня. Пані Марія розповідає, що син планував приїхати у відпустку ще перед Новим роком, але обставини склалися інакше – Ігор Марчак пішов у свій останній бій. 9 січня рідним повідомили, що Ігор Марчак зник безвісти, а згодом брат дізнався про його загибель. Тіло воїна було захоплене ворогом, але завдяки обміну, який відбувся 30 січня, загиблого захисника повернули. Його забрали у місті Вишгород, що на Київщині, а поховали Ігоря Марчака у рідному селі Красилівка, де він народився і виріс. За свою мужність та відданість посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю від Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину». У селі Старі Кривотули, на фасаді ліцею, де навчався Герой, встановлено пам’ятну дошку, що нагадує про подвиг Ігоря Марчака.