І В СПОГАДАХ ГЕРОЇ ОЖИВАЮТЬ…

Сьогодні, 2 жовтня, минає третя річниця з дня загибелі наших земляків – воїнів, які віддали свої життя за Україну – Бутка Романа Анатолійовича та Гаврилка Дмитра Григоровича. Ці події нагадують нам про високу ціну, яку платить наша держава за свободу та незалежність.

Бутко Роман Анатолійович народився 13 березня 1990 року у селі Гудими Роменського району Сумської області. Згодом сім’я переїхала на Лохвиччину – у село Юсківці. Роман закінчив Лучанську загальноосвітню школу. Подальшу освіту здобув у Сумському аграрному університеті на юридичному факультеті, який успішно завершив у 2016 році. Роман Бутко вже мав досвід участі в антитерористичній операції на сході України, де він мужньо захищав її незалежність і територіальну цілісність. У мирному житті односельчани знали його як надзвичайно працьовитого, відповідального, сумлінного та доброзичливого чоловіка. Він займався приватною діяльністю, допомагаючи людям в оранці городів та надаючи послуги перевезення власним транспортом. Разом із дружиною виховував синочка, який народився у 2019 році. З початком повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, Роман був мобілізований до лав Збройних сил України. Служив у званні солдата. У найважчий для України час, героїчно воюючи на Херсонщині, він закривав собою від кривавого російського міра кожного з нас. 2 жовтня 2022 року, під час ведення бойових дій на Херсонському напрямку, в результаті мінометного обстрілу з боку противника, Роман загинув… Йому назавжди залишиться 32 роки…

Дмитро Григорович Гаврилко народився 16 січня 1977 року у місті Воркута Республіки Комі. Однак уже у 1982 році родина переїхала на Полтавщину, оселившись у місті Лохвиця, яке з того часу стало для Дмитра рідним. З 1983-го по 1991-й рік він навчався у Лохвицькій загальноосвітній школі №1. У 1992 році вступив до середнього професійно-технічного училища №32 у місті Червонозаводське, яке закінчив у 1994 році, здобувши спеціальність слюсаря КиПіА. У 1995 році проходив строкову військову службу у лавах Збройних сил України. У 2003 році, усвідомлюючи свій обов’язок, вступив на військову службу за контрактом. У цивільному житті Дмитро працював слюсарем-монтажником, охоронцем та електриком на різних підприємствах Лохвиччини. Коли на Схід України прийшла війна, Дмитро Гаврилко знову одягнув військову форму – був мобілізований до лав ЗСУ у червні 2014 року і протягом року самовіддано боронив незалежність і територіальну цілісність України від російського агресора. Після повномасштабного вторгнення військ російської федерації, Дмитро Гаврилко був одним з перших, хто став на захист Батьківщини. 25 лютого 2022 року, на другий день війни, він знову мобілізувався до лав Збройних сил України. Служив у званні старшого солдата. Життя цього мужнього захисника обірвалося на передовій у 45 років…

Ми глибоко шануємо пам’ять про кожного воїна, який віддав своє життя за мирне небо над нашою головою. Вони назавжди залишаться в наших серцях та в історії громади. Вічна слава Героям! Слава Україні!