І МИ СПРОБУВАЛИ БОЙОВОГО ХЛІБА!

Так про свою поїздку на схід каже знана волонтерка, очільниця культури Студениківської громади, Зоя Тимченко, яка разом зі своїм чоловіком Віктором Бутком та культурним десантом від громади вчергове повезла підтримку нашим воїнам на схід. Ця подорож стала справжнім виявом єдності, турботи та підтримки тих, хто стоїть на захисті нашої країни.

Цього разу у поїздку взяли дитячі мрії про мир, їх забезпечили школярі Студениківського ліцею своїми малюнками. Найсмачніші ласощі також від ліцеїстів та ФОП Рядинська Юлія Миколаївна. А ще чудовий інструментальний дует у складі Віри Яреми та Віталія Пащенка, які дарували бійцям таку необхідну підтримку.

Ох і фурору навели артисти у кожній бойовій частині та госпіталі, де побували. Цього разу прохолодним повітрям та гарячими оплесками й обіймами зустрічала артистів Харківщина та Донеччина, де зараз тривають найзапекліші бої. Їхні виступи стали справжнім ковтком свіжого повітря для захисників.

Віра Василівна Ярема, дарма, що бубон відстукав їй поважний вік – на підйом дуже легка, а якщо ще їхати до воїнів, то і поготів. Чекала цієї поїздки, хвилювалася, відпросилася на Великдень у дітей, та у чудовій компанії поїхала підтримувати своїх аж поруч із переднім краєм. Незмінним супроводом і компаньйоном був акомпаніатор – Віталій Пащенко. Їхній дует став символом незламності духу.

Присутність невеличкої літньої пані немало дивувала бійців, аж до тої пори, допоки мелодія баяна Віталія не підхопив бубон Віри Василівни. Ось де вже душа і справді наповнилася радістю і вірою у прийдешнє. Не один із командирів після чудового виконання ліричних пісень Зої Романівни та дзвінких витинанок інструменталістів, сказав, що їх виступ, як ковток живлючої води й найпотаємніша розмова зі психологом. До того близько підібралася таїна музики до душі бійців, що і сил додалося, і натхнення, і бажання трощити враже кодло, щоб і сліду не лишилося на співучій українській землі.

Але ми ледь не забули про хліб! Пригощали артистів воїни особливим хлібом: спечений за кілька кроків від фронту, під звуки тривог і дронові атаки, сірий, як земля, але людьми зі світлою душею і з нашим символом. Тим самим символом, що прикрашає ікону Володимира Великого у базиліці Собору Святого Петра у Ватикані, – тризубом! То чи може бути поневолений народ, воїни якого їдять такий хліб? Чи звоюють цю землю, де такі чоловіки боронять її, а такі артисти несуть їм розраду? Та, певне, що ні! Житимемо, друзі, житимемо!

У цьому переконані ті, що боронять нас, ті що кістляву бачать щодня і заганяють її на русняві полчища. Ті, що уникли її погляду і лікуються нині в госпіталях, щоб відродитися і знову стати щитом для своїх родин. Вони щодня доводять свою відвагу.

А що вже хлопці не шкодували долонь, захвату й аплодисментів, то і казати не доводиться! Миттєво здивування від таких дивних гостей змінювалося радістю, бо Україна вона така: цигани викрадуть трактор, огрядна господиня зіб’є дрон банкою огірків, а поважна пані, взявши в руки бубон, утне такої, що і молодим жарко! Українці – народ незламних традицій.

Щира вдячність бійців різних підрозділів, пацієнтів та госпітальєрів вилилася у радість та подяки, які вручили Вірі Яремі та Віталію Пащенку! Їхня творчість – це внесок у перемогу.

Сердечне спасибі школярам, батькам та педколективу Студениківського ліцею, підприємцю Юлії Миколаївні Рядинській, родині Зої Тимченко та Віктора Бутка за справжню підтримку і відчуття єдності з тилом, які забезпечують такі поїздки. Спільними зусиллями ми наближаємо перемогу.

І нехай на нашому спільному столі завжди буде пахучий хліб із Тризубом, і хліб духовний, щоб було щось для життя і крила для польоту! Саме про це мріють наші захисники.