1 жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць. Це свято, започатковане у 2014 році, вшановує мужність і героїзм українських воїнів, а також сприяє зміцненню патріотичного духу. Його встановлено на честь багатовікових військових традицій та подвигів українського народу.

Історично це свято пов’язане з Покровою Пресвятої Богородиці, яку козаки вважали своєю покровителькою. Козацька слава та спадщина продовжують жити в сучасних захисниках і захисницях України.

Український інститут національної пам’яті підготував матеріали, що розкривають історичне значення цього дня. День захисників і захисниць – це передусім шана тим, хто стоїть на сторожі незалежності, дозволяючи нам жити, працювати й творити.

Сьогодні ми вшановуємо як сучасних воїнів, так і героїв минулих епох, чиї подвиги примножують славетні українські військові традиції. Кожен, хто боронить нашу незалежність, заслуговує на безмежну вдячність. Підтримка армії, зокрема через донати, є найпростішим, але вагомим внеском у нашу спільну перемогу.

Від кожного з нас залежить, наскільки міцним буде тил нашої армії. Працюючи самовіддано, ми посилюємо наших оборонців та наближаємо переможний день. Сучасна українська армія, спираючись на 11 років бойового досвіду, стала однією з найбоєздатніших у світі, утверджуючись як щит Європи.

Історичний шлях українського війська сягає глибини віків. Від давньоруських княжих дружин та ополчення, що використовували мечі, шаблі, списи, луки й арбалети, до війська Великого Князівства Литовського та Руського, де вже з’явилися артилерія та рушниці. Козацьке військо (кінець XV – XVIII ст.) розвивалося в умовах постійної боротьби, створюючи новий тип універсального воїна. Гетьмани, полковники, сотники, десятники — структура війська була чіткою, а чисельність значно варіювалася, досягаючи сотень тисяч у часи визвольної боротьби. Козаки майстерно володіли рушницями, шаблями, списами, брали участь у морських походах, демонструючи високу боєздатність.

Відродження українського війська відбулося під час Першої світової війни з появою Українських січових стрільців (1914-1918). Легіон УСС, сформований за австрійським зразком, брав участь у запеклих боях у Карпатах, зокрема за гору Маківку.

Доба Української революції (1917-1921) стала часом формування національних збройних сил: сердюцьких дивізій, Першого Українського корпусу, куреня Січових стрільців, Гайдамацького коша. Військо УНР, а згодом Української Держави та Директорії, включало піхоту, кінноту, артилерію, технічні частини, панцерні потяги й авіацію. Галицька армія ЗУНР відзначилася успішними операціями.

Карпатська Січ (1938-1939), створена для захисту українців Закарпаття, стала прикладом самовідданої боротьби, хоч і зазнала поразки під тиском угорських військ.

Українська Повстанська Армія (1940-1950-ті) боролася проти окупантів, ефективно використовуючи трофейну зброю та діючи в умовах постійного протистояння. Незважаючи на важкі бої та реорганізацію, боротьба тривала у формі збройного підпілля.

Українські військові традиції, від козацтва до сучасної армії, є невід’ємною частиною нашої історії та запорукою майбутньої перемоги. Кожен захисник і захисниця – це ланка в ланцюгу поколінь, що стоять на сторожі свободи України.