Чому покарання неефективні?

Ірина Зозуля пояснює, що батьки карають дітей з двох причин: наслідування досвіду своїх батьків або від безсилля. Перший варіант зустрічається рідше, а ось другий – дуже поширений.

“Коли у дитини криза чи емоційний сплеск, ми відчуваємо розгубленість. Покарання – це вияв нашої слабкості, коли ми не знаємо, як впоратися. Але воно дає лише короткочасний ефект. Тому я раджу взагалі забути про покарання“, – каже експертка.

Покарання не робить дитину щасливою, а лише залякує та принижує. Ось кілька аргументів проти покарань:

• Покарання посилює відчуття несправедливості.

Діти болісно реагують на покарання від батьків. З’являється думка, що батькам дозволено більше, ніж їм, і вони ще й карають. Це руйнує прив’язаність між батьками та дітьми.

• Покарання принижує та знижує самооцінку.

Якщо дії батьків не мають логічного зв’язку з провиною дитини, це сприймається як приниження.

• Важко бути послідовним у покараннях.

Якщо за один і той самий вчинок дитина отримує різні покарання, це підриває авторитет батьків. Дитина не розуміє реакції і втрачає впевненість у батьках.

10 поширених покарань та їхній вплив

Часом ми згадуємо, як нас карали в дитинстві, і ці спогади викликають сум чи образу. Важливо, щоб у наших дітей не було таких спогадів. Далі ми розглянемо найпоширеніші види покарань і пояснимо, чому їх варто уникати. Деякі з цих дій раніше не вважалися покараннями, наприклад, ігнорування. Але тепер ми знаємо, що вони мають руйнівний вплив на дітей.

Ігнорування або ізоляція

Фрази “Поки не вибачишся, я не буду з тобою розмовляти”, “Навіть не підходь до мене…” – це ізоляція, позбавлення дитини любові, спілкування та прийняття. Дитина залишається наодинці з негативними почуттями, з якими їй важко впоратися.

Ігнорування руйнує самооцінку дитини.

“Таке виховання робить дитину невпевненою. Вона закривається, має низьку самооцінку, намагається догодити всім, жертвуючи собою, аби не бути покинутою“, – застерігає Ірина Зозуля.

Коли ізоляція корисна? Коли вона потрібна для заспокоєння обох сторін. Але це має бути заздалегідь обговорено.

Можна сказати: “Ми посварилися, я вийду на кілька хвилин, заспокоюся і повернуся”. Дитина це зрозуміє. Якщо вона не хоче вас відпускати, залишайтеся в кімнаті, але скажіть: “Зараз я заспокоюся, і ми продовжимо”, – радить експертка.

Куток або стілець

Батьки вважають “стілець” екологічним покаранням, але не розуміють, як його правильно використовувати. “Сиди і думай” – це приниження, а не виховання.

“Уявіть, що партнер змушує вас стояти в кутку. Це неприємно і принизливо. Це впливає на самооцінку: я не на рівні з мамою, вона вирішує, що мені робити“, – пояснює Ірина Зозуля.

Коли метод працює? Як таймаут для заспокоєння. Дитина повинна знати про “Стілець спокою”, де можна охолонути. Тривалість залежить від віку: 1 хвилина на рік життя.

Але важливо бути послідовним.

“Без зворотного зв’язку від мами цей метод не працює. Дитина має почути, чому вона сиділа, що відчувала“, – пояснює психологиня.

Дитина не буде думати про свою поведінку, а переключиться на іграшки. Про куток краще забути – це лише приниження.

Ізоляція без згоди дитини – це приниження. Домовленість про стілець спокою – це метод виховання. Не плутайте :).

Покарання “стільцем” здається батькам нейтральним, але це не так.

AndrewLozovyi/Depositphotos

Обмеження солодощів

Таке покарання трапляється рідко. Раніше фраза “Будеш без солодкого” була поширеною. Можливо, тому, що солодощі стали доступнішими.

Карати обмеженням солодощів – це шлях до розладів харчової поведінки.

“Якщо солодощі – це стимул хорошої поведінки, це призведе до харчових розладів та обману. Дитина буде красти солодощі або робити все заради винагороди“, – каже експертка.

Коли можна обмежити солодощі? Коли є раціональна причина (дитина не поїла, пізня година, проблеми зі здоров’ям). Але це вже не покарання, а наслідок. Поясніть дитині причину обмеження.

Відібрати планшет або заборонити мультики

Це поширене покарання.

Воно схоже на покарання “без десерту”: якщо гаджети – це головний стимул, дитина буде обманювати, щоб дивитися мультики.

Обмеження мають бути логічно пов’язані з переглядом.

Не можна карати позбавленням мультиків за випадкові речі. Заборона мультиків можлива, якщо це пов’язано з активним дозвіллям, – каже Ірина Зозуля.

Встановіть часові рамки, попередьте про закінчення часу і вимкніть. Це може викликати сльози, але їх потрібно прийняти.

Можна домовлятися про компроміси. Наприклад: 20 хвилин на вулиці, а потім 10 хвилин мультиків. Якщо дитина відмовляється гуляти, заборона на мультики – це логічний наслідок.

Позбавлення зустрічей з друзями

Ізоляція від друзів погіршує стосунки з батьками, а не з однолітками. Це призводить до втрати довіри в родині.

“Дитина відчуває, що батьки забирають найцінніше – близьких людей. Це викликає агресію і ненависть до батьків, дистанціювання від родини. Мама і тато стають віддаленішими, ніж друзі. Особливо у підлітковому віці“, – застерігає експертка.

У віці, коли однолітки важливі, дитина розуміє ваші слова. Навіть якщо обмеження спілкування з друзями є логічним наслідком (поганий вплив), спочатку поговоріть з дитиною. Бо заборона зашкодить зв’язку між вами.

Скасування планів на вихідні

Це підриває довіру. Обіцяли атракціони, але розкидані іграшки… Після такого покарання ви потрапите під роздачу: як вам вірити, якщо ви передумали?

Що робити? Розмежуйте поведінку і свято. Ви проводите час разом, бо любите – це доказ вашої любові.

Можна сказати: “Цього тижня були непорозуміння, я сердилася на тебе. Я досі трохи сердита, але обіцяла і хочу провести час разом. Давай залишимо сварку позаду“.

Можна вплинути на дитину через обіцянку призу: тиждень без бійок – і приз. Якщо дитина виконала обіцянку – ви також.

Відібрати або викинути іграшки

Викидання іграшок – це табу. Іграшки пов’язані з відчуттям спокою та затишку. Викидаючи їх, ви руйнуєте комфорт дитини.

Відбирати іграшку не треба.

Якщо ви відібрали іграшку, ви купили її не з бажання зробити дитині приємно, а з відчуття влади. Дитина не винна вам нічого за подарунки – бо вони купуються з добрих намірів, – каже Ірина Зозуля.

Такі покарання впливають на самооцінку. Відбираючи іграшки, ви завдаєте удару гідності дитини. Дорослі заробляють гроші, а вона – ні. То що це, як не маніпуляція?

Коли позбавлення грошей – це логічний наслідок? Коли дитина зіпсувала річ і її потрібно компенсувати.

Якщо дитина розкидає іграшки і не хоче прибирати, частину з них можна забрати. Попередьте дитину: якщо складно збирати, ми зменшимо їхню кількість.

Відправка на перевиховання

Це загрожує двома наслідками: дитина відчуває себе небажаною, а також ненавидить місце “заслання”.

“Дитина думає: мама не хоче мене бачити, коли мені важко. Мама любить мене, коли я веселий та чемний. З таких думок зростає почуття небажаності“, – застерігає експертка.

Це формування образів “хорошого та поганого поліціянта”: поганим буде мама. Не дивуйтеся, що дитина прийде за підтримкою не до вас, а до того, хто її підтримав.

Зворотна сторона медалі – зв’язок “бабуся-онуки”. Якщо село – це “режимний об’єкт”, дитина буде виявляти агресію.

Так з’являється “нестерпна дитина”: вона скрізь складна. Але провина в тому дорослих – вони не прийняли її емоції.

Бабуся і дідусь не повинні бути “буфером” між батьками і дітьми.

Kruchenkova/Depositphotos

Хатня робота як покарання

Домашня робота як покарання породжує небажані асоціації.

“Якщо домашні обов’язки асоціюються з негативними почуттями, дитина не захоче цього робити. Миття посуду буде викликати роздратування“, – пояснює Ірина.

Домашні обов’язки мають бути частиною навчання. Дитина повинна долучатися до побуту: класти одяг до пралки, витирати чашки. Розуміти необхідність прибрати за собою: не з примусу, а тому, що це логічно.

Якщо садовити дитину за уроки за пустощі – у неї буде асоціація “навчання – покарання”. Потяг до знань буде мінімальним.

Догляд за молодшими

Якщо хочете зіпсувати стосунки між дітьми, покарайте старших няньченням менших. Діти не обирали, якими народитися. Карають старшого, щоб глядів молодшого. І як потім любити того малюка, якщо ним карають?

“У сім’ях, де двоє і більше дітей, старші діти не люблять менших: це трапляється у 80% сімей, з якими я працювала. Це нормально, бо потім всі дірки у турботі закриваються старшими. Це сумно“, – каже психологиня.

Старша дитина також дитина. Вона потребує уваги, любові та не заслуговує на раннє дорослішання.

Догляд за меншими не може бути покаранням: можна попросити про це, як про послугу (дитина може відмовитися); якщо дитина старша і може потурбуватися про малюка – нехай це буде оплачуваний підробіток. Так ви підтримаєте зв’язок між дітьми.

Чим замінити покарання

Виховуйте дитину, говорячи з нею та допомагаючи зрозуміти наслідки її поведінки.

• Перестаньте вживати слово “покарання”.

Логічний наслідок не викликає такого опору, як покарання.

• Попереджуйте і роз’яснюйте.

“Через 10 хвилин я вимикаю мультики”, “За 5 хвилин будемо обідати”, “Через пів години йдемо додому” – попередження дає дитині час прийняти зміни.

Якщо дитина протестує – поясніть причину.

• Визначтеся з тактикою поведінки.

Має бути один конкретний метод на кожну дію.

• Не соромтеся говорити про власні почуття.

Це не слабкість, а приклад здорової моделі поведінки. “Мені сумно від твоїх слів”, “Я зла, що ти зіпсував килим”, “Мені боляче, я не дозволяю себе бити” – так ви вчите дитину реагувати на неприємні події.

Людмила Панасюк, “УП.Життя”