10 липня 2024 року в Україні вперше відзначається особлива дата – День вшанування медичних працівників, які загинули, захищаючи нашу країну під час війни. Ця подія є глибоким нагадуванням про безцінний внесок та жертовність справжніх героїв, що віддали своє життя заради порятунку інших в умовах жорстокої збройної агресії.Центральною ініціативою цього дня став проєкт «Посвіт пам’яті», започаткований Орденом Святого Пантелеймона. Його основна мета – увіковічнити пам’ять про фахівців медицини, які загинули, виконуючи професійний обов’язок внаслідок повномасштабного вторгнення. Це не просто данина шани, а й усвідомлення того, що їхня праця – це значно більше, ніж професія. Це істинне покликання, що вимагає відданості, мужності та неймовірної стійкості.Кожен день і кожна ніч на передовій для тих, хто надає медичну допомогу, – це постійна боротьба за життя. Вони, незважаючи на виснаження та смертельну небезпеку, безперервно підтримують поранених бійців та цивільних. Їхня самовіддана діяльність часто залишається поза увагою широкої громадськості, але саме завдяки їм сотні й тисячі життів було врятовано. На жаль, ці фахівці є однією з найбільш вразливих груп на війні, адже їхня місія – бути там, де допомога найбільш потрібна, часто під обстрілами та в небезпечних зонах.З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році, тисячі працівників охорони здоров’я, не вагаючись, добровільно пішли на фронт, аби рятувати наших захисників. Вони усвідомлювали всі ризики, але поклик обов’язку та бажання зберегти життя українських воїнів були сильнішими за будь-який страх. Їхні імена мають бути вписані золотими літерами в історію України, адже вони є символом незламності духу та безмежної любові до своєї Батьківщини. Багато з цих відважних людей, на жаль, вже ніколи не повернуться до своїх домівок, залишившись назавжди на полі бою чи загинувши від ворожих ударів.Вшанування пам’яті загиблих медиків – це наш спільний, священний обов’язок. Це спосіб висловити безмежну подяку за їхню незмірну жертовність та відданість справі. Вони робили все можливе, а часто й неможливе, щоб надати першу допомогу, стабілізувати стан, евакуювати поранених – і все це під постійним ризиком для власного існування. Ці герої-рятівники є яскравим прикладом для майбутніх поколінь, свідченням того, що навіть у найтемніші часи світло гуманізму та самопожертви не згасає.Їхня спадщина живе в кожному врятованому житті, у кожній родині, що отримала шанс на майбутнє завдяки їхній відвазі та самовідданості. День 10 липня має стати щорічним нагадуванням про те, що свобода та мир мають високу ціну, і що ми завжди повинні пам’ятати тих, хто заплатив найвищу ціну. Шануймо пам’ять про тих, хто віддав усе за Україну.