10 липня Україна вперше відзначає скорботну дату – День вшанування загиблого медика. Цей день встановлено, щоб належним чином вшанувати неоціненний внесок та жертовність українських медиків, які віддали свої життя, рятуючи інших в умовах війни. Це нова важлива традиція, що підкреслює глибоку повагу до тих, хто стояв на передовій боротьби за життя і здоров’я наших громадян.

З початку повномасштабного вторгнення російські агресори безжально вбили щонайменше пів тисячі українських медиків. Ці герої – лікарі, медичні сестри та брати, молодші медичні працівники, а також бойові медики – були цілеспрямовано атаковані ворогом. Вони гинули на полі бою, у стабілізаційних пунктах, що мали б бути безпечними гаванями, в операційних та медичних кабінетах, які ворог перетворив на мішені. Смерть наздоганяла їх на вулиці, вдома, на шляху до роботи – скрізь, де вони могли виконувати свій професійний обов’язок або просто жити своїм життям. Кожен загиблий медик – це непоправна втрата для нації та медичної спільноти, це розірвані долі та невимовний біль.

Цей день є нагадуванням про жахливу ціну, яку Україна платить у боротьбі за свою свободу. Медичні працівники, дотримуючись клятви Гіппократа, стали не лише цілями агресора, а й символами незламності та самовідданості. Вони працювали в надлюдських умовах, часто під обстрілами, без сну і відпочинку, рятуючи тисячі життів, доводячи, що людське життя є найвищою цінністю. Їхня стійкість і професіоналізм надихають і змушують світ зрозуміти масштаб трагедії, що розгортається в Україні.

На знак глибокої подяки, шани і скорботи за загиблими медиками, по всій країні відбуваються меморіальні заходи. Так, у КНП Сутисківський ЦПМСД Сутисківської селищної ради були проведені урочисті та пам’ятні заходи, присвячені вшануванню світлої пам’яті полеглих героїв медицини. Подібні ініціативи є вкрай важливими для збереження історичної пам’яті та виховання поваги до тих, хто не шкодував себе заради інших. Це об’єднує громади та зміцнює національний дух.

У цей день ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю кожного, хто обрав шлях служіння людям і загинув, виконуючи свій професійний обов’язок. Пам’ятаймо їхні імена, їхні обличчя, їхні вчинки. Дякуймо їм за кожне врятоване життя, за їхню мужність і самопожертву. Шануймо їхню спадщину, продовжуючи боротьбу за вільну та справедливу Україну. Вічна і світла пам’ять загиблим медичним працівникам – героям без зброї, чий подвиг назавжди залишиться в серцях українців.