10 липня Україна вперше офіційно відзначає День вшанування загиблого медика — визначну дату, що покликана назавжди увіковічнити пам’ять про тих, хто поклав своє життя, рятуючи інших. Цей день не просто додається до календаря національних пам’ятних дат; це глибокий символ скорботи, безмежної вдячності та шани до незламного духу медичних працівників, які, попри смертельну небезпеку, залишилися вірними своїй клятві Гіппократа, рятуючи побратимів та цивільне населення, нерідко ціною власного життя. Ця подія є свідченням того, що їхні подвиги ніколи не будуть забуті.

На полі бою медик – це набагато більше, ніж просто лікар. Це постать, яка стоїть на межі життя і смерті, часто єдина надія для пораненого. Місія військового медика надзвичайно складна та небезпечна: витягти пораненого з-під обстрілів, надати кваліфіковану першу допомогу в умовах, які часто не дозволяють використовувати необхідне обладнання, та провести евакуацію. Це щоденна праця в надлюдських обставинах, що вимагає неймовірної мужності, витримки та милосердя. Саме військові медики є живим прикладом незламності духу та самопожертви, і їхній День вшанування загиблих медиків є важливим нагадуванням про це.

Під час повномасштабної війни, яку росія розв’язала проти України, тисячі медичних працівників, справжніх ангелів-охоронців, стали опорою для наших захисників. Вони працювали на фронті, у прифронтових госпіталях, на евакуаційних шляхах, а багато хто добровільно пішов на передову, щоб бути поруч з тими, хто потребує їхньої допомоги. На жаль, велика кількість цих героїв заплатила найвищу ціну – власне життя, щоб врятувати життя інших. Кожен загиблий медик залишив по собі не лише пам’ять, а й сотні врятованих життів, які є найкращим свідченням їхнього подвигу.

Цього дня згадують усіх, хто вже ніколи не повернеться до своїх домівок. Кожне ім’я, кожна історія – це окремий епос про хоробрість, безсонні ночі та тисячі порятованих життів. Незалежно від того, чи це був досвідчений лікар, молодий фельдшер, віддана медсестра чи санітар – кожен із них є Героєм. Вони працювали у польових шпиталях, на позиціях під вогнем, в евакуаційних машинах, долаючи неймовірні виклики. Ми повинні пам’ятати про цих героїв-медиків України.

Наш священний обов’язок – пам’ятати їхній внесок і шанувати їхню пам’ять. 10 липня – це не просто дата, це заклик до кожного з нас згадати, помолитися та подякувати. Це нагода висловити добре слово тим, хто продовжує працювати в лікарнях та військових госпіталях сьогодні, підтримуючи життя та здоров’я нації. Це також час підтримати родини тих, хто втратив своїх рідних медиків. Герої не вмирають, поки ми пам’ятаємо. Їхня самопожертва є вічним нагадуванням про ціну свободи та важливість людського життя. Світла пам’ять усім загиблим медикам. Слава Україні!🇺🇦