Щорічно 10 липня в Україні відзначається надзвичайно важлива дата – День вшанування загиблих медиків. Цього дня вся країна схиляє голову перед тими, хто, виконуючи свій професійний обов’язок, віддав найцінніше – власне життя, рятуючи інших. Це день глибокої скорботи та безмежної вдячності фахівцям охорони здоров’я, чия самовідданість стала символом незламності українського духу.Ініціатива заснування цього пам’ятного дня на загальнонаціональному рівні належить команді Відзнаки «Орден Святого Пантелеймона». Головна мета полягає в увічненні пам’яті про всіх медичних працівників, які загинули під час повномасштабної війни, виконуючи свою місію на передовій, у прифронтових госпіталях, під обстрілами в тилу, або надаючи допомогу цивільному населенню в найнебезпечніших умовах. Їхня щоденна праця – це постійний ризик і виклик, адже ці люди завжди були поруч із тими, хто потребував допомоги, навіть якщо це коштувало їм життя.Війна, розв’язана проти України, висунула перед працівниками медицини безпрецедентні виклики. Лікарі, фельдшери, медсестри, парамедики, санітари – всі вони стали частиною великого фронту боротьби за життя. Вони оперували під звуки сирен, виносили поранених з-під обстрілів, надавали першу допомогу на нулі, відновлювали здоров’я тисяч українців, які постраждали від агресії. Багато з них були цивільними фахівцями, які працювали у прифронтових містах та селах, інші – військові медики, які йшли пліч-о-пліч із захисниками. Кожен з них – це справжній герой, чия жертовність назавжди залишиться в історії нашої держави.

Цей День вшанування загиблих медиків є нагадуванням про високу ціну, яку Україна платить за свою свободу та незалежність. Це можливість для кожного українця висловити свою повагу та шану тим, хто ціною власного життя рятував інших. Пам’ять про їхню працю та подвиги житиме вічно у серцях майбутніх поколінь. Ми зобов’язані пам’ятати їхні імена, їхні подвиги, їхню безмежну відданість справі та народу. Їхня спадщина – це приклад справжнього служіння, героїзму та людяності в найскладніші часи.Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю кожного, хто не повернувся з поля бою чи з лікарняного чергування, що стало останнім. Їхній героїзм і відвага є прикладом для наслідування та джерелом сили. У цей день ми не просто згадуємо їхні імена, ми підтверджуємо свою вдячність за їхню жертовність та обіцяємо, що їхня пам’ять буде увічнена. Нехай світла пам’ять про кожного, хто поклав життя за Україну, працюючи в медичній сфері, живе вічно.