Бій під Крутами, що відбувся 29 січня 1918 року на підступах до Києва, є однією з найдраматичніших і водночас найгероїчніших сторінок Української революції. Цей бій став символом незламності духу та самопожертви української молоді, яка, попри чисельну перевагу ворога, стала на захист молодої Української Народної Республіки (УНР) від наступаючих червоногвардійців.

Під Крутами українські бійці, серед яких було багато київських студентів та гімназистів, зіткнулися з набагато більшим і досвідченішим військом більшовиків. Ворог, маючи перевагу в артилерії та кулеметах, прагнув швидко захопити стратегічно важливу залізничну станцію Крути, що відкривало прямий шлях на Київ. Трагедія під Крутами одразу викликала великий суспільний резонанс, назавжди увійшовши в національну пам’ять як символ опору агресії.

Події 1917-1918 років у колишній Російській імперії часто називають «ешелонною війною». Цей термін відображає надзвичайну важливість залізниці у військових операціях того часу. Численні уряди, що виникли на руїнах імперії, використовували залізничні ешелони для швидкого перекидання військ, захоплення ключових станцій та просування до вузлових міст. Станція Крути, розташована за 130 кілометрів на північний схід від Києва та 18 км на схід від Ніжина, мала критичне значення для оборони столиці.

Після проголошення Української радянської республіки у Харкові більшовицькі загони, зокрема 20-тисячний підрозділ під командуванням Антонова-Овсієнка та шеститисячний загін Муравйова, що складався переважно з московських, петроградських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту, розпочали наступ на Україну. Наприкінці грудня 1917 року радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. Наступ на Київ йшов двома основними напрямками, один з яких пролягав через Курськ — Бахмач — Київ, що робило Крути ключовим пунктом оборони.

На той час військові сили УНР були розпорошені та значно поступалися чисельністю, налічуючи, за оцінками істориків, не більше 15 тисяч бійців. Найбільш боєздатним тоді був Гайдамацький кіш Слобідської України, що складався з фронтовиків, юнкерів та січових стрільців. Однак більшість боєздатних частин УНР була задіяна у придушенні більшовицького повстання на заводі «Арсенал» у Києві. Симон Петлюра вважав, що заколот у столиці є більшою загрозою для влади УНР, ніж війська Муравйова на віддалі. Саме тому для захисту залізниці на Чернігівщині було направлено невеликий загін студентів, які не мали достатньої військової підготовки для протистояння добре оснащеному та досвідченому ворогу. Відсутність необхідної підтримки для оборонців Крут згодом стала предметом гострих дискусій щодо відповідальності керівництва Центральної Ради.

Після бою перепоховання загиблих героїв Крут відбулося в Києві у березні 1918 року, коли Центральна Рада, повернувшись до столиці, вшанувала пам’ять полеглих. Ця трагедія глибоко вразила молодого поета Павла Тичину, який присвятив їй проникливий вірш «Пам’яті тридцяти». Аскольдова могила, де знайшли останній спочинок герої Крут, є місцем постійного вшанування. Щорічно проводяться пам’ятні заходи, що підкреслюють значення цієї події для сучасної України. Гуляючи мальовничими алеями навколо Аскольдової могили, варто пам’ятати про велику ціну, яку заплатили українські військові за свою Батьківщину, і про вічний подвиг героїв Крут.