114 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВИДАТНОЇ ВИШИВАЛЬНИЦІ, ГЕРОЯ УКРАЇНИ ВІРИ РОЇК

25 квітня – особлива дата, адже саме цього дня, 114 років тому, у Лубнах народилася Віра Роїк – видатна майстриня народної творчості, чиє ім’я золотими літерами вписане в історію української культури. Її внесок у популяризацію української вишивки важко переоцінити, адже вона заслужила найвищу державну нагороду – звання Героя України. Спадщина Віри Роїк – це понад тисячу унікальних робіт, що зберігаються у 43 музеях України та світу, демонструючи велич та красу українського мистецтва.

Віра Сергіївна виросла в інтелігентній українській родині, де з покоління в покоління передавалися знання про козацьке коріння та шанувалися національні традиції. Її батьки, Лідія Еразмівна, художниця-графік, та Сергій Онуфрійович, працівник залізниці, прищепили доньці любов до мистецтва. З дитинства Віра захоплювалася малюванням, грою на фортепіано та танцями, але найбільше її серце полонило вишивання. Перший рушник, вишитий її руками, був подарунком для хрещеного батька, друга родини – письменника Володимира Короленка.

Навчання у Полтавській Маріїнській гімназії, заняття в балетній студії – усе це сприяло розвитку багатогранної особистості Віри. Після гімназії вона працювала в Лубенській артілі вишивальниць, де почала творчо переосмислювати традиційні народні візерунки, створюючи неповторні авторські роботи. У 1936 році її талант був відзначений на Всесоюзній виставці народної творчості у Москві, що стало початком її шляху до всесвітнього визнання.

Трагічні події Другої світової війни та репресії торкнулися родини Віри. Батько, Сергій Роїк, був арештований енкаведистами та загинув у сталінських концтаборах. Донька, як «ворог народу», відчувала на собі тягар цього клейма протягом багатьох років, аж до «хрущовської відлиги», коли Сергій Роїк був реабілітований. Війна принесла Вірі важкі випробування: контузію, переломи, два роки прикутості до ліжка та втрату можливості повноцінно працювати правою рукою. Але саме вишивки, створені раніше, допомогли їй, синові та матері вижити в період війни та окупації, ставши своєрідною валютою для обміну на необхідні продукти.

У 1944 році родина переїхала до Ставропольського краю, де Віра відновила стародавні техніки вишивання гладдю та хрестиком, опановані ще в Лубнах. У 1952 році, за порадою лікарів, Роїки переїхали до Криму, де талант Віри як художниці та педагога розкрився повною мірою. Вона створила справжню кримську школу української вишивки, заснувала Музей народної творчості Криму в 1960-х роках.

«Часом мені самій важко повірити, що за допомогою всього лише маленької тоненької голки і звичайних ниток я можу втілювати надії і печалі, радості і страждання, любов і віру минулих поколінь», – писала Віра Роїк у своїй автобіографічній книзі «Мелодії на полотні». Її вислови є справжнім свідченням сили духу та таланту майстрині.

У 1981 році в Лубнах відбулася перша персональна виставка Віри Роїк під назвою «Український рушничок». Загалом вона організувала 140 авторських виставок, демонструючи свої роботи в усіх обласних центрах України та за кордоном (Росія, Німеччина, Болгарія, Польща, Туреччина, Бельгія, Франція, Угорщина, Італія, Монголія, США, Хорватія та ін.). Віра Роїк володіла 300 видами вишивальної техніки, особливу увагу приділяючи рідним полтавським рушниковим швам, називаючи себе «кримською полтавкою».

Твори Віри Роїк зберігаються у багатьох музеях України та світу. У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського створено фонд її імені, який містить матеріали про її життя та творчість, передані сином Вадимом.

За визначні досягнення Віра Роїк була удостоєна звання заслуженого майстра народної творчості України та Героя України (2006 рік). Її нагороди включають орден Княгині Ольги та Міжнародний орден Миколи Чудотворця І ступеня «За примноження добра на землі». У 2006 році засновано Міжнародну премію в галузі народного мистецтва імені Віри Роїк. У 2008 році вона взяла участь у створенні Рушника Національної Єдності.

Віра Роїк пішла з життя 3 жовтня 2010 року, у віці 99 років. Похована у Сімферополі. У грудні 2012 року в Сімферополі відкрито музей української вишивки її імені. Її ім’ям названо школу № 7 в Лубнах (нині гімназія імені Героя України Віри Роїк), а також вулиці в Полтаві, Сімферополі та Лубенській територіальній громаді.