12 червня 2026 року Теофіпольська громада з глибоким сумом зустрічала і проводжала в останню земну дорогу свого мужнього земляка, відважного захисника України Максима Васильовича Солдатенка із села Гальчинці. Йому було лише 23 роки. Попереду мало бути довге життя, сповнене планів, мрій і звершень. Він вірив у перемогу України, мріяв повернутися додому, працювати на рідній землі та створити власне господарство. Та жорстока війна безжально обірвала його молоде життя.

Максим Солдатенко народився 26 жовтня 2002 року в селі Гальчинці в родині Світлани Іванівни та Василя Миколайовича Солдатенків. Зростав разом із старшою сестрою Лесею. Навчався у Гальчинецькій школі, яку закінчив у 2019 році. Вчителі та однокласники пам’ятають його добрим, щирим, справедливим і відповідальним юнаком. У 18 років Максим був призваний на строкову службу, а невдовзі свідомо підписав контракт із Національною гвардією України. Мама хвилювалася, та батько пишався вибором сина.

Повномасштабне вторгнення Максим зустрів у лавах 4-ї Ірпінської бригади НГУ. Від перших днів війни перебував на найскладніших ділянках фронту: брав участь в обороні Сєвєродонецька, Рубіжного та Лисичанська, воював під Бахмутом, на Лиманському та Харківському напрямках, виконував бойові завдання в районах Мирнограда та Добропілля. Спочатку служив старшим навідником міномета, згодом став бійцем аеророзвідки, опановував роботу з безпілотниками. На момент загибелі молодший сержант Максим Солдатенко проходив службу на посаді командира відділення роти безпілотних систем бригади «Рубіж» НГУ.

5 червня 2026 року поблизу Добропілля Покровського району Донецької області його життя трагічно обірвалося. Після повернення з бойових позицій треба було вирушити на чергове завдання із зачистки місцевості. Максим міг залишитися, але не шукав легшого шляху. Вийшовши з укриття, потрапив під ворожий мінометний обстріл. Один із снарядів розірвався поруч… Максим був сильною, яскравою особистістю. Попри молодий вік, мав чіткі життєві цілі та плани. Найбільше любив рідну землю і мріяв після війни стати фермером, створити сім’ю та будувати мирне життя.

У день прощання вся Теофіпольська громада схилила голови у скорботі. Люди з квітами та прапорами навколішки зустрічали траурний кортеж. У Теофіполі створили живий коридор шани та коло Пошани. Жителі ставали на коліна, віддаючи шану молодому воїну. Чин похорону звершили у храмі ПЦУ в Гальчинцях. Прийшли рідні, друзі, односельці, представники влади, побратими. Поховали Максима Солдатенка з військовими почестями на кладовищі рідного села. Над місцем вічного спочинку лунали звуки оркестру НГУ та військовий салют. Світла пам’ять про нього назавжди житиме в серцях. Його подвиг — приклад справжнього патріотизму. Вічна пам’ять Герою. Вічна слава Захиснику України.