🕯️ 13 лютого у Новоукраїнській громаді провели в останню путь двох наших земляків — двох мужніх синів України — Ткаченка Сергія Олександровича та Топчія Сергія Вікторовича. Це величезна втрата для їхніх родин, для нашої громади, для всієї України. Сьогодні біль торкнувся кожного з нас. Але поруч із цим болем стоїть і велич їхнього подвигу — світла пам’ять про людей, які жили гідно й загинули як Герої. 🇺🇦

Сергій Олександрович Ткаченко народився 17 грудня 1982 року у місті Новоукраїнка. Тут минули його дитинство і юність. Він навчався у школі № 6, згодом здобув професію тракториста у Новоукраїнському ПТУ № 40. Його життєвий шлях був чесним і працьовитим — шляхом відповідальності, любові до рідної землі та поваги до людей. Його знали як щиру, добру і надійну людину. Душа компанії, людина відкритого серця й відкритих дверей. Його золоті руки були відомі багатьом — він умів полагодити техніку, допомогти порадою, підтримати словом. До нього зверталися як до майстра і як до друга. І він завжди знаходив час для інших. Найбільшим його скарбом була родина — кохана дружина Дарина, донечка Емілія. Він жив і працював заради них, мріяв про їхнє щасливе майбутнє. Та війна перекреслила мирні плани. Після мобілізації до лав Збройних Сил України Сергій пройшов навчання і став на захист держави. Він боронив Україну на Запорізькому напрямку. 1 лютого 2026 року, у бою з російськими окупантами поблизу населеного пункту Веселий Гай Запорізької області, солдат Збройних Сил України Ткаченко Сергій Олександрович загинув, захищаючи Україну.

🇺🇦 Інший наш Герой — Сергій Вікторович Топчій — народився 22 серпня 1981 року у селі Олено-Косогорівка. Там минули його дитячі роки, там він навчався, формувався як особистість. У юності пройшов строкову військову службу, сумлінно виконавши свій обов’язок перед державою. У мирному житті він працював у будівництві, у сільському господарстві, на різних роботах — скрізь, де міг бути корисним. Він був людиною праці, людиною миру. Найбільшою цінністю для нього була родина — дружина Тетяна Станіславівна, сини Євген та Дмитро, донечка Анастасія. Він був турботливим чоловіком і батьком, який жив заради добробуту своїх дітей. У січні 2024 року Сергія Вікторовича мобілізували до лав Збройних Сил України. Після навчання він вирушив на Донеччину, де воював на одній із найзапекліших ділянок фронту — під час оборони Покровська. 16 березня 2024 року під час виконання бойового завдання солдат Збройних Сил України Топчій Сергій Вікторович загинув, захищаючи Україну. Довгий час він вважався зниклим безвісти, і лише згодом була встановлена гірка правда.

Два різні життєві шляхи. Дві родини. Дві долі. Але одна спільна риса — безмежна любов до рідної землі й готовність стати на її захист. Вони не шукали слави. Вони були звичайними людьми — працьовитими, щирими, відданими своїм родинам. Та коли настав вирішальний момент, вони стали воїнами. І віддали найдорожче — своє життя — за мирне небо, за майбутнє своїх дітей, за Україну.

💬 «Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю Сергія Олександровича та Сергія Вікторовича. Висловлюємо щирі співчуття дружині Дарині, донечці Емілії, мамі Юлії Володимирівні, сестрі Дарині, рідним і близьким Сергія Ткаченка. Висловлюємо глибокі співчуття дружині Тетяні Станіславівні, синам Євгену та Дмитру, донечці Анастасії, рідним і близьким Сергія Топчія», — зазначив у виступі на прощальні церемонії міський голова Олександр Корінний. Жодні слова не здатні зменшити ваш біль. Але нехай вас підтримує усвідомлення того, що вони загинули Героями. Їхні імена назавжди залишаться в історії нашої громади й України. Їхній подвиг — це наша пам’ять, наша сила і наша відповідальність. Поки ми пам’ятаємо — вони живуть. Поки ми єдині — Україна стоїть. Нехай Господь прийме їхні світлі душі до Небесного воїнства. Вічна слава Героям. Вічна пам’ять Сергію Ткаченку і Сергію Топчію.»