Символічною датою створення Української Повстанської Армії (УПА) вважається 14 жовтня 1942 року. Цей день, що збігається з відзначенням свята Покрови Пресвятої Богородиці, був офіційно закріплений як день постання УПА постановою Української Головної Визвольної Ради. Постанова зазначала: “В м. жовтні 1942 р. на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Українській Повстанській Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”.

Головним завданням Української Повстанської Армії декларувалася підготовка потужного повстання, яке мало розпочатися в сприятливий для того час – коли СРСР і нацистська Німеччина виснажать один одного в кровопролитній війні. Метою було створення самостійної, єдиної української держави, що об’єднувала б усі етнічні українські землі. Варто зазначити, що крім переважної більшості українців, в лавах УПА також воювали представники інших національностей, зокрема євреї та росіяни, що підкреслює багатонаціональний характер визвольного руху.

Від самого початку свого існування Українська Повстанська Армія вела боротьбу на три фронти: проти військ Третього Рейху та його союзників, проти польського Руху опору (Армії Крайової, Армії Людової) та проти радянських партизанів. Така багатовекторна боротьба свідчила про складність історичного періоду та амбіції УПА у досягненні своїх національних цілей.

Після повернення радянського режиму на західноукраїнські землі, УПА ще кілька років чинила активний спротив каральним загонам НКВС. Боротьба Української Повстанської Армії тривала до 1954 року, коли її активні дії фактично припинилися. Однак, окремі осередки спротиву продовжували існувати протягом 1950-х та 1960-х років, демонструючи незламність духу борців за волю України.

Перші значні бойові зіткнення УПА відбулися в лютому 1943 року. Як військово-політична структура, Українська Повстанська Армія діяла до вересня 1949 року, після чого була реорганізована у збройне підпілля. УПА боролася як проти нацистської Німеччини, так і проти Радянського Союзу. Серед перших командирів упівців були Василь Івахів та Дмитро Клячківський. З 1943 по 1950 рік Головнокомандувачем УПА був Роман Шухевич, видатний діяч українського визвольного руху. Останнього керівника УПА, Василя Кука, було заарештовано у 1954 році, що стало кінцем цілої епохи в історії збройного опору.

Пік активності Української Повстанської Армії припадає на другу половину 1944 року. У цей період націоналістичне підпілля ОУН, тісно пов’язане з УПА, діяло на території всієї України, включно з південними регіонами, Кримом та Донбасом. Останній значний бій збройного підпілля, що традиційно асоціюється з УПА, прийнято вважати бій 14 квітня 1960 року на Тернопільщині. Проте, навіть після цієї дати, збройний спротив продовжувався, а окремі підпільники-одинаки діяли ще кілька десятиліть, підтримуючи ідею боротьби за незалежність.

УПА будувалася за принципами сучасної регулярної армії. Вона мала власний Головний військовий штаб, штаби військово-територіальних одиниць, офіцерські школи, військово-польову жандармерію, а також власну систему військових звань та нагород. За весь час своєї діяльності через лави Української Повстанської Армії пройшло понад 400 тисяч осіб, що свідчить про масштаби цього національного руху.

« повернутися